Поки частина молоді виїжджає за кордон у пошуках кращого життя, 28-річна Юлія Крикун із села Сигнаївка залишилася вдома. Вона продовжує сімейну справу, якій уже понад 30 років: вирощує розсаду, овочі та квіти, працює в теплицях і навіть сідає за кермо трактора. І все це - поки її батько служить у ЗСУ.
Про щоденні клопоти, важку працю, сімейну справу та життя під час війни дівчина розповіла журналістам Шполяночки.
Юлія живе в селі, де біля батьківської хати розташоване господарство, у якому минуло її дитинство. За освітою вона перукарка, але зізнається - душа все одно повернула її до роботи на землі.
«Я вчилася на перукаря, але воно щось не зайшло. Земля таки переборола. Мене завжди тягнуло додому, до цієї роботи. Я зрозуміла, що це моє», - ділиться Юлія.
Дівчина каже, що пробувала жити за кордоном. Була і в Польщі, і в Німеччині, і в Хорватії. Але ніде не змогла залишитися надовго.
«Я була в різних країнах, дивилася, як люди живуть. Але всюди було якесь чуже. Додому дуже тягнуло. І я зрозуміла, що моє місце тут - біля сім’ї, біля землі».
Сімейною справою родина займається вже понад 30 років. За цей час невелике господарство розрослося до теплиць і великого обсягу розсади.
«У нас завжди так було: що вирощували собі - те й продавали людям. Так і живемо досі», - усміхається дівчина.
У господарстві вирощують овочеву розсаду та квіти. Серед них - капуста, огірки, томати, перець, баклажани, сульфінії, тайдали, газанії, чорнобривці, алісум, вербена, ротики та багато іншого.
«Усього потроху. Але ми все вирощуємо з душею і любов’ю. Хочеться, щоб люди були задоволені».
Окремо родина займається і квітами на зріз. Зокрема, вирощують айстри, з яких мама Юлії складає готові букети для продажу.
«Мама сама робить букети з айстрів. Люди часто беруть уже готові композиції, бо це зручно і красиво», - ділиться Юлія.
За гарними квітами та теплицями стоїть дуже важка праця. Особливо складною була ця зима.
«Ми багато не спали через сніги. Вночі виходили й згортали сніг із плівки, щоб теплиці не прогнулися і не порвалася плівка. Дуже переживали. Але, дякувати Богу, все минулося добре», — пригадує вона.
Не менш важкими стали і весняні приморозки.
«Було мінус сім-вісім. Ми ночами топили теплиці, щоб нічого не замерзло. Один раз пропустили ніч - і частина томатів постраждала».
Після морозів рослини доводилося буквально рятувати.
«Поливала теплою водою, відновлювала все. На щастя, все обійшлося, вдалось томати врятувати. Це дуже важко - і фізично, і морально», - зізнається дівчина.
Нещодавній буревій теж завдав шкоди господарству.
«Трохи пошкодило, але не критично. Зараз уже все привели до ладу».
Крім теплиць, Юлія працює і в полі. Каже, за трактор спочатку сідати не хотіла, але життя змусило.
«Тато мене ще з семи років учив кермувати трактором. Казав: “Тобі це в житті може знадобитися”. Я тоді несерйозно це сприймала. А зараз розумію, що татові слова були не дарма. Тепер можу під’їхати, допомогти, підмінити», - розповідає Юлія.
Цієї весни разом із дядьком вони працювали на двох тракторах, бо батько був на службі.
«Він культивує, я під’їжджаю, потім міняємося. Так і працювали. Гектар точно засіяли».
Згодом батько зміг приїхати додому на п’ять днів і теж долучився до роботи.
«Тато приїхав і дуже допоміг нам із посівною. Хоч трохи, але стало легше».
Найболючіша тема для родини - війна. Батько Юлії вже третій рік служить у підрозділі радіоелектронної боротьби.
«Його робота - захищати небо та людей, виявляти й приглушувати ворожі цілі, які потрапляють у зону його відповідальності. Він не любить багато говорити про себе чи службу, тому ми теж ставимося до цього з повагою. Для нас він - приклад сили, витримки та відповідальності», - говорить Юлія.
Дівчина зізнається: перший рік війни був дуже важким.
«Перший рік ми дуже важко це переживали. Потім трохи звикли, але все одно важко. Навіть коли тато приїжджає додому, думками він там».
Навіть у коротких відпустках він не може повністю відволіктися від служби.
«Йому важко переключитися. Тут одне життя, а там - зовсім інше».
Про свою роботу дівчина часто розповідає у Facebook, Instagram та TikTok. Показує теплиці, поля, трактори й сімейні будні. Але каже: люди бачать лише красиву картинку.
«Люди бачать трактор, квіти чи врожай. Але мало хто знає, скільки за цим стоїть дуже важкої щоденної праці», - зазначає вона.
Витрат у господарстві дуже багато.
«Все замовляємо через інтернет. Одного разу лише на плівку витратили 18 тисяч гривень, і її вистачило тільки на дві теплиці, а в нас їх чотири», - розповідає вона.
Крім цього, постійно додаються витрати на торф, дрова для обігріву, полив, світло, агроволокно, сітки, добрива, горщики, стаканчики, пальне на доставку та інші матеріали.
«Гроші йдуть постійно. Ми навіть почали рахувати прибутки й витрати, щоб розуміти, чи виходимо в плюс. Але сподіваємось, що працюємо не дарма».
Попри втому й постійну роботу, мрії у дівчини дуже прості.
«Хочеться, щоб люди були добріші. Щоб було більше позитиву. Щоб усе квітло і розвивалося».
Любов до порядку Юлія перейняла від батька. Колись він був депутатом сільської ради й добивався, щоб у селі прибрали смітники.
«На одній і другій вулиці були смітники. Тато добився екскаватора, все повивозили й прибрали. Було важко, але він цього добився. Тепер уже я цим переймаюсь», - розповідає дівчина.
Каже, іноді сама бере відро і йде збирати сміття на вулицях.
«Мені хочеться, щоб було чисто й охайно. Щоб люди берегли те, де живуть».
Також вона мріє, щоб в Україні запрацювала сучасна система переробки сміття.
«Хотілося б, щоб сміття сортувалося і перероблялося. Щоб країна ставала чистішою та кращою».
Та найбільше бажання сьогодні - спільне для мільйонів українців.
«Надіємось, що наші батьки й чоловіки боронять Україну не дарма. Дуже хочеться, щоб настала наша довгоочікувана перемога».
Велика повага до такої господині!