Рецензія на книгу Михайла Слабошпицького
«Велика війна 2014. Україна: виклики, події, матеріали».
На здобуття премії імені Олекси Влизька 2017 року.
2015 року у видавництві «Ярославів Вал» побачила світ книга Михайла Слабошпицького «Велика війна 2014. Україна: виклики, події, матеріали». Книга писалася, як зазначає сам автор, по живих слідах бурхливих історичних подій, які всі ми пережили за той буремний 2014 рік. Своєрідним вступом до книги є фотоілюстрації на початку книги: українські воїни на блокпосту, біля старенької, ще часів Другої світової війни, гармати, діти з врятованим пташеням у руках, зруйновані будинки і дівчинка-підліток на роликових ковзанах, солдат в обіймах дружини і доньки... Потім читаємо відразу кілька епіграфів до книги із висловлювань Юрія Щербака, Лариси Івшиної, Дмитра Павличка, із народної творчості, народженої сьогоденням.
У першому розділі з промовистою назвою «Цей Карфаген буде зруйновано» автор зізнається, що писав цю книгу з думками про людей, які так, як і він, переживали щоденні події, які накочувалися смертоносним валом війни, а людина в такій обстановці шукає способу долучитися до того, що відбувається, а ще людині властиво прагнути звільнитися від того, що гнітить її душу.
Звідси прагнення зафіксувати все, що ніколи не буде забуто. І з цим важко не погодитися. Читаючи книгу, весь час ловиш себе на думці, що саме такі почуття охоплювали й тебе, коли ловив з радіо чи телеефіру кожен факт, коли відфільтровував істину від фейків у соцмережах.
Крізь гарячі рядки роздумів Михайла Федотовича пробивається віра в те, що після подій 2014 року в Україні настане суворий час істини. Істина перша — очищення влади від зрадників і псевдопатріотів, а також і тих, хто просто не розуміє того, навіщо він у владі. Істина друга — витрусити із суддівських мантій всіх, хто чинив і чинить кривосуддя. Істина третя — справжній суд над псевдоелітою, яка обікрала державу і величається статками, мовби інтелектуальними чи моральними чеснотами. Робить автор і ряд інших зауважень про те, як в Україні має перемогти Революція Правди. У короткому огляді немає змоги переказати їх усі, а той, хто шукає, сам знайде їх у книзі Михайла Слабошпицького, патріота, який щиро вболіває за долю своєї країни.
Промовистий факт наводить автор у розділі «Армія і держава»: Росія торжествує з приводу захоплення Криму, а наш Перший канал національного телебачення транслює цей шабаш у прямому ефірі. Як мовиться, далі їхати нікуди. Як і далі нікуди було їхати з нашою обеззброєною і розграбованою армією. «Час Україні рятувати армію, щоб армія врятувала Україну», — цитує письменник слова, написані його однодумцем ще 2009 року. Час довів, що серед офіцерів Української армії були не лише ті, хто зрадив присязі, але і такі люди, як Юлій Мамчур. А ще добровільні пожертви народу на свою армію — від 5 гривень на телефон до значних сум бізнесменів, української діаспори, жертовного служіння своїй державі волонтерів. У книзі наводяться вражаючі факти вчинків українських патріотів, які йшли в добровольчі батальйони. Наприклад, Микола Каблаш у день одруження свого брата йшов під кулями визволяти Первомайськ…. У книзі рясно від таких фактів, кожен із яких можна було б розгорнути в роман. Будемо сподіватися, що такі романи ще напишуться. І будуть там слова Назара Бурилка: «Побачити смерть в обличчя — це коли відчуваєш тепло від своєї ж крові».
У книзі «Велика війна 2014...» багато подій показані від імені очевидців. Один із них — Віктор Горобець, за фахом геодезист, живе в Артемівську, за покликанням — волонтер. Це його слова зі щоденника наводить автор: «Бути українцем у Львові і бути українцем на Донбасі — далеко не одне й те саме».
Повчально читати розділ, у якому автор розповідає про свої ідеологічні суперечки зі знайомим московським опонентом. Висновки від такого спілкування невтішні: наша карма — мати в сусідах Росію, котра перманентно «принуждает нас к братству». Але це не викликає почуття відчаю. Тому що далі наводиться фрагмент статті Валерії Новодворської, яка вірить у перемогу сил добра над силами зла. А інакше і не було, і не буде.
Михайло Слабошпицький як літератор не міг обійти тему «Війна і література». У книзі є чудові вірші «без істеричних ноток, без ритуальної патріотичної патетики і мимовільної бравади» Станіслава Чернілевського, Бориса Гуменюка, Любові Якимчук, Павла Щириці, Валерія Гужви, Люцини Хворост, капітана Володимира Патоли, Михайла Стрельбицького, Сергія Цушка, Дмитра Бикова, Андрія Орлова.
Останні розділи книги мають промовисті назви «Чи змінюємося ми і на що сподіваємося», «Війна, влада і мова», «Не спускати з влади очей», «Час нових людей», «Історія дає шанс». На останній сторінці книги читаємо: «Віримо в українську людину». Повторимо це за автором.
Книга Михайла Федотовича Слабошпицького підписана до друку 23 березня 2015 року. Відтоді в житті країни і окремих людей відбулися певні зміни. А ще прикро, що багато чого з того, на що сподівалися, не відбулося. Але від того значення книги не зменшується, а швидше навпаки — зростає.
Книга вселяє віру, а без віри людина у будь-якій справі приречена на поразку. Саме тому на знищення віри українців в Україну наші вороги витрачають шалені гроші, яких у них не вистачає на більш значні проблеми. Саме тому книгу варто прочитати кожному українцеві.
До цього можна лише додати, що книга «Велика війна 2014...» варта того, щоб її автору, нашому знаменитому земляку, була присуджена районна літературна премія імені Олекси Влизька.
Олександр ДІХТЯРЕНКО,
лауреат премії імені Олекси Влизька