Кажуть, що в людей, котрі люблять тварин, безмежне джерело доброти і тепла,вони завжди переймаються чужим болем. В них ніколи не згасає співчуття до проблем інших. Вкотре переконуюсь у достовірності цього після знайомства зі шполянкою Зоєю КУЛИНИЧ ― жінкою, котра носить в своїй душі світле сонце любові до всього живого, і поряд з якою цей світ стає добрішим. А наша зустріч ― це ще одне з відкриттів, які щедро дарує мені доля, посилаючи цікавих людей зі своїм не менш цікавим і глибоким внутрішнім світом.
У сімейному гніздечку вистачає місця усім
За парканом будинку подружжя Кулиничів, що у Шполі, неймовірно цікавий розмаїтий, справді казковий світ, в якому привільно почуваються всі його мешканці, кожен із яких для господарки цього обійстя дуже дорогий і любий. А всіляких тваринок та птиці у її господарстві чимало. Тут і великовагові кролі, і декоративні голуби та курочки, фазани та дикі качечки, поросята, коза, індики та нутрії. А в будинку затишно почувається сімом папугам різних порід та декоративному голубу.
Зоя Миколаївна Кулинич сама родом із Миколаївської області. Зі своїм чоловіком ― Володимиром познайомилась під час навчання у Кіровограді, де вони разом здобували спеціальну освіту. 30 років тому переїхали в Шполу. Працювала у сфері зв’язку. Тут народились і виросли їхні сини. Старший Володимир одружився, разом з дружиною Яною побудували власний будинок і живуть поряд, а чотири роки тому подарували дідусеві з бабусею втіху ― внучку Юлечку. Син захопився виноградарством і нині у його дворі ціла виноградна плантація. Чоловік Зої Миколаївни має власну справу ― займається ремонтом телерадіоапаратури. Менший син Вадим проживає разом з батьками.
Пані Зоя повністю віддається своєму господарству, яке для неї теж є своєрідним джерелом натхнення та спілкування.
Любов до голубів — ще з дитинства
Прокинувшись вранці, Зоя Миколаївна одразу ж поспішає до свого господарства. І не приховує, що кожен житель її маленької казкової країни — і тваринки, і птиця, і її папуги та коти — для неї однаково дорогі. Спочатку випускає голубів. Ці красені одразу ж розправляють свої хвости, причепурюються, а вже потім насолоджуються сніданком, запропонованим своєю господаркою.
Пані Зоя розповідає, що любов до цих птахів зародилась у її серці ще з самісінького дитинства... Першу пару голубів привіз їй брат. А вже ці птахи привели потомство, потім кількість пташиного царства все збільшувалась. Під час участі у всіляких виставках купувала нові породи, що полюбились, або ж про які мріяла, обмінювала голубів і у знайомих голубівників, зважаючи на таке її захоплення, цих птахів Зої Миколаївні часто дарували.
Нині у господарстві Зої Кулинич голубів найрізноманітніших порід близько ста. Милуватися ними і спостерігати за їхньою поведінкою пані Зоя може безкінечно. Бо як же їх можна не любити? Саме вони ― вісники трепетних почуттів і бажань ― перші претенденти на титул аристократичних чепурунів та красенів у своєму дворі. А ще голуби ― чуйні та вірні птахи. Незважаючи на те, що у природі вони часто поселяються великими колоніями, ці пернаті завжди зберігають трепетну вірність своїм половинкам. Їхні колоритні залицяння просто заворожують: самець, воркуючи, пританцьовує біля своєї обраниці, розпускаючи крильця, надуває зоб, а часом навіть шумно злітає в небо. Та кожна голубка-самка сама вирішує, чи відгукнутися їй на таке театральне залицяння, чи ні. Коли ж такий голуб-залицяльник припадає їй до душі, птахи проводять спільний танець, чистять один одному пір'ячко і з'єднуються на все життя. У голубиному господарстві Зої Миколаївни є різні породи цих птахів: туркоти, монахи, снігурі, сороки, узбеки, світлі київські, армавірські, павичі, кучеряві, перські, статні та інші.
― Цікаво спостерігати за парою, яка висиджує своє потомство, — розповідає пані Зоя. ― Вислів «воркують як голубки» був придуманий неспроста. Голуб настільки відданий своєму партнеру, що в разі їх розлуки зберігатиме вірність довгі роки. Він також бере участь і у висиджуванні потомства. Голуб не кидає гнізда, коли його голубка тимчасово відсутня. Самець увесь час знаходиться поблизу гнізда та турбується про свою подругу, яка сидить на яйцях, охороняє її навіть вночі. Коли ж народжуються маленькі голуб’ята, а висиджуються вони 18 днів, самка і самець годують їх зі свого дзьоба молочком. Голубине молочко утворюється в стінках вола дорослих голубів — як самців, так і самок у період годування пташенят. Чим довше пташенята отримують молочко, тим краще вони розвиваються і ростуть. Зоя Миколаївна піклується й про здоров’я своїх голубів та курочок. Забезпечує їх повноцінним харчуванням, в який входять вітаміни, займається профілактикою захворювань своїх пернатих друзів.
Кролики — це не тільки цінне хутро...
Ще одним новим захопленням та джерелом доходу для сім’ї Зої Кулинич є розведення кролів. Як доводить чотирирічний досвід пані Зої, від кролівництва можна отримувати не лише моральне, а й матеріальне задоволення. До того ж, це безвідходне виробництво, адже при забиванні кролів використовується і м'ясо, і шкурка. Тож більшість власників таких господарств все частіше заміняють безпородних кроликів високопородними. Зростає якість м'яса і шкурок, підвищується ефективність.
В кролячому господарстві Зої Миколаївни є найрізноманітніші породи: віденська блакитна, європейське та полтавське срібло, новозеландська червона та біла ― типова м’ясна порода, каліфорнійська. Дуже симпатичні рекси — хутрова порода кролів з блискучим короткошерстим хутром, яке виглядає підстриженим.
Для цих улюбленців облаштоване ціле кроляче містечко з клітками, на яких господарка робить записи, коли у кролиці з’явилось нове потомство, відмічає й дати щеплень.
Щойно пані Зоя захопилась кролівництвом, розділяючи і підтримуючи мамине захоплення, клітки для перших придбаних кролів змайстрував син Володимир. Тепер же і обидва сини Зої Миколаївни, і її чоловік допомагають у цьому, бо й сіна потрібно кролям накосити, і клітки відремонтувати чи збудувати нові.
Зою Кулинич майже щонеділі можна зустріти на центральному ринку, де у відведеному для кролівників куточку вона спілкується зі своїми колегами, ділиться досвідом їх утримання чи розведення, черпає нову інформацію, продає або міняє кролів на інші породи. Об’єднуючись зі своїми друзями, часто відвідує і всілякі виставки, про які дізнається з Інтернету. Часто на ринок з собою бере свою маленьку внучку, яка дуже любить тваринок, а ще більше ― проводити час із бабусею і іноді зовсім по-дорослому та надто серйозно пропонує покупцям: «А купіть і у нас клолика!..».
У будинку Зої Кулинич мешкають ще одні милі примхливі створіння — коти, яким теж потрібна турбота, ласка і ніжність господарки. А у великих клітках на кухні — папуги, їх аж семеро. Здається, що скреготання цих крикунів не замовкає ані на секунду.
— А мені приємне їхнє щебетання, — каже пані Зоя, — я почуваюся начебто в лісі, на природі.
Звичайно, що таке велике господарство вимагає і часу, і чималої уваги до себе. Та такі щоденні клопоти у своєму господарстві для моєї героїні зовсім необтяжливі, скоріш — приємні.
Хтось із мудрих сказав, що людяність визначається не по тому, як ми поводимось з іншими людьми, а по тому, як ми поводимося із тваринами. Саме в таких стосунках і проявляється доброта — те, на чому тримається наш світ.
Лариса БАЧИНСЬКА (фото автора).