У рамках святкування 1030-річчя Хрещення Руси-України в Києві 28 липня відбулася багатолюдна Хресна хода, молитва за Україну і за Єдину помісну українську православну церкву. Ходу розпочали по завершенню святкової Божественної літургії, яку відправив патріарх Філарет у Володимирському соборі. Учасники Хресної ходи пройшли в напрямку Володимирської гірки. Загалом правоохоронці нарахували 65 тис. учасників ходи, в УПЦ КП назвали цифру від 65 до 150 тис.
У цьому духовному заході взяли участь і понад сто жителів Шполянщини — парафіян церков УПЦ КП Шполи, Лебедина, Лип’янки, Антонівки, Соболівки. В організації поїздки такої великої кількості вірян посприяло керівництво Шполянської РДА, зокрема, перший заступник голови Шполянської райдержадміністрації Юрій Козоріз, який приєднався до участі у цій загальнодержавній акції.
— Наша громада щороку впродовж десяти років здійснює поїздки на хресну ходу у день Хрещення Руси-України, — каже голова парафіяльної ради храму Різдва Пресвятої Богородиці Олена Саломатіна. — Але нинішній рік — доленосний, бо велика кількість українців очікує на звершення історичної справедливості — отримання автокефалії для православних церков в Україні, які прагнуть об’єднатися в Єдину Помісну Українську Православну Церкву. Ми щоденно молимося Богу за це.
Нагадаємо, що Верховна Рада підтримала в нинішньому році звернення Президента України Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу про автокефалію православної церкви в Україні. Процес надання автокефалії Українській православній церкві виходить на фінішну пряму. Після того, як делегації Константинополя об’їдуть усі помісні церкви інших країн, можна буде починати офіційні процедури надання томосу.
Коментар експерта
Директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш (відомий релігієзнавець родом із Шполи), зазначає, що отримання автокефалії передбачає виконання кількох обов’язкових умов.
— З боку України вони вже виконані повністю, — розповів Андрій Васильович у телеефірі каналу «ZIK». — Маю на увазі і звернення до Вселенського патріарха ієрархів українських церков, яке підписали майже 60 єпископів різних православних юрисдикцій. Також є звернення Президента, підтримане парламентом. Тобто, в української сторони є загальносуспільна підтримка цього рішення. Тепер відбуваються процедури з боку самого Константинопольського патріархату. Наприклад, інформування і консультування з цього приводу з усіма помісними православними церквами. Зараз делегації Константинополя якраз їздять до всіх решта 13 взаємовизнаних православних церков. Цей процес іще не завершений. Але абсолютну більшість церков вони уже безпосередньо відвідали або делегації цих церков самі були у Константинополі. Коли завершиться цей об’їзд, тоді будуть розпочаті необхідні офіційні приготування, узгодження самого тексту томосу, призначення конкретної дати проведення синоду. Зараз вирішуються всі технічні моменти, щоб коли в найближчому часі — думаю, це можливо, місць-два — буде оголошено томос, не було жодних питань чи претензій щодо процедури і форми самого проголошення. Російська церква, звичайно, буде проти. Але я вважаю, що заява вселенського патріарха Варфоломія про те, що Константинополь ніколи не передавав Київської митрополії Московському патріархату на довічно, кладе край будь-яким ілюзіям щодо позицій обох сторін. Київська кафедра не передавалася Москві, вона перебувала, умовно кажучи, у тимчасовій оренді Москви. Це було зроблено в кінці ХVІІ сторіччя, коли Константинополь упав, коли через об’єктивні причини не міг ефективно керувати київською кафедрою. І тому на деякий час було погоджено можливість затвердження Московським патріархом київського митрополита при збереженні першості константинопольського патріарха над Київською кафедрою. І саме його ім’я повинно було поминатися в усіх церквах Київської митрополії першим перед московським патріархом. А оскільки всі церкви київської традиції, які підпорядковані Москві, не роблять цього, тобто не виконують умов томосу 1686 року, є всі підстави уневажнити томос, таким чином задекларувавши беззаперечну зверхність Константинополя як церкви-матері в сенсі духовної опіки над Україною і вирішити її долю, надавши томос. Москва, звичайно, буде опиратися. Думаю, вона погрожує не просто невизнанням, а розколом і крахом усієї системи міжправославних стосунків. Але я би назвав це погрозами бандита перед тим, як якась велика справа буде звершена. Усі це розуміють і, в принципі, не бояться, бо якщо буде зроблений розкол, то він буде з вини Москви. І саме Москва опиниться в розколі і буде поза спілкуванням із основними православними церквами, зокрема з Константинопольським престолом. Зараз прихильники цієї ідеї роз’єднані у трьох юрисдикціях — у Київському патріархаті, в Автокефальній церкві і їх є абсолютна більшість також в УПЦ (МП). Завдяки томосу вони отримають можливість об’єднатися. Тому це процес на єдність, на знаходження порозуміння. А якщо хтось не захоче об’єднатися, то, очевидно, він може створити нову церкву, яка буде прямо підлягати Москві. Наша Конституція і закон дозволяє це зробити. А яка назва буде — це вирішуватиметься вже після того, як буде зрозумілий томос. Є кілька законопроектів у Верховній Раді, які можуть регулювати це питання.