НОВОРІЧНЕ
Новий рік ходою молодою
Йде безмежним простором садів,
Покриває білою габою
Під метелиці веселий спів.
Срібний місяць голубої ночі
Юні причаровує серця,
Лебединно поглядає в очі,
Сіє щастя золоті слівця.
Новий року, орле білоперлий,
Ніжним пухом стелиш все в дворі,
Дід Мороз — твій побратим веселий —
Подарунки носить дітворі.
Повертає й до моєї хати —
Першим гостем буде за столом.
З радістю я буду зустрічати:
Хлібосільно, щиро і з добром.
Лише прошу в тебе, Новий року,
Для моєї рідної землі
Принеси всім злагоду і спокій,
Хай живуть у щасті трударі.
І в достатку квітне Україна,
І лунають радісні пісні.
Для щастя ростить мати сина
І довіку не бувать війні.
Лілія ФАРТУШНА. м. Шпола.
ВІЙНА ЗАРАДИ МИРУ
Відірватись від сина і дому,
Взяти до рук АКС,
Вийти і грюкнуть дверима,
І полишити світ цей увесь.
Мрії були в нас і думи,
Ми жити хотіли як всі.
Тільки війна перервала
Спокій весняних лісів.
Ми повернулись додому,
Жаль, що не всім це вдалось.
Ми ж бо пішли під штандарти,
Щоб ліпше у світі жилось.
І хай там гундосять падлюки:
«Куди і навіщо йдемо?
Навіщо Донбас визволяти?..».
Ми за Вкраїну вмремо.
Михайло НОСОВ. с. Лебедин.
* * *
На перекоп, тамуючи громи,
Вітрила хмар спливають під вітрами,
Черлений захід сизими крильми
Розплескує по балках сизі трави.
Трой-зіллям, полинами, чебрецем
Цвіте твій день, орзчахнутий мов брама.
Як я люблю сумне твоє лице,
Безжально переоране ярами.
Мій рідний степе в злоті яворів,
Де і вночі пізнаю камінь кожний,
І запах трав, і пил твоїх доріг
Вдихаю в себе глибоко й тривожно.
І мить — як вік, і світла кожна п’ядь,
І обрій дивним сяйвом осіянний,
І хмари, наче лебеді, летять,
Ламають білі крила об кургани.
Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ. с. Лебедин.
* * *
Пташки збираються у вирій,
Настав їм час вже відлітать,
Їх понесуть небесні хвилі,
Де море й сонця благодать.
Туди, де барви світу нові,
Сніжком не сіється печаль,
І небеса там волошкові,
Тремтливо-загадкова даль.
Там все чудово. Та не в змозі
Вони забути рідний край.
Хатину білу при дорозі,
Вишняк травневий, ніби рай.
І ту прадавнюю криницю
З прозорою водою, немов скло,
Їм ще не раз у снах присниться
Покинуте людьми село.
Алла ГОРБАЧОВА. м. Шпола.
БАБИНЕ ЛІТО
Самотньо бродить у саду бабине літо.
Зриває з гілок на ходу туман у сито.
Розсіявся туман в траву перлами-росами.
А осінь йшла по росах тих ногами босими.
Золотокоса, чарівна іде засмучена,
Що вчора з літечком була, тепер розлучена.
Не чути співу солов’я вже на калині.
Заплутавсь сонця промінець у павутинні.
Сонячна осінь у гаю була журливою,
А ніч купальська стала враз вся горобиною.
Багряне листя, як вуаль вітер зриває,
Нічого вічного, на жаль, в житті не має.
Летіли павутинки вдаль, неначе мрії,
Що ще повернуться назад літа надії.
Останній спалах теплих днів посіяв жито...
Чекає осінь у саду бабине літо.
Сергій МОШЕНСЬКИЙ. с. Ротмистрівка.
* * *
Тут на долоні все моє життя.
Три рівні лінії сплелися докупи.
То, мабуть, віра, щастя і любов,
І я стискаю міцно свою руку.
Щоб не втекло, щоб не пішло,
Бо так давно лише його чекала.
Рука тремтіла, застигала кров,
А я долоню розкривать боялась.
І сонце гріло, вітер лоскотав,
А я міцніш все руку зажимала.
І серце билось, голос мій кричав,
Сама зізнатись в цьому я боялась.
Проживши не один десяток літ,
Ми розумієм — щастя не відняти,
Якщо в сім’ї панує спокій-мир,
Чого ще кращого бажати?
Василина КОЗЛЕНКО. с. Кримки.
НАШЕ СЕЛО ЛЕБЕДИН
Наше село Лебедин —
На красу багате!
Тут жили колись
Батько мій і мати.
В середню школу я ходив,
Де пізнавав науку,
Кордони потім захищав,
Із рідним краєм мав розлуку.
За кордоном я служив,
Багато за життя побачив.
І кращої країни, де б не жив,
Повірте, не відзначив!
Тепер напали вороги,
Щоб Україну розірвати.
Ми будем бить їх, не щадить,
Щоб незалежність відстояти.
Вітаю земляків своїх,
Миру й щастя вам бажаю,
І обіймаю вас усіх,
Надія хай серця займає!
Петро ВОЛИК, м. Усть Каменогорськ (пос. Н.Ахмирово, Казахстан).