Вже декілька місяців у Антонівці працює соціальний працівник — Лідія Козій, яка до цього багато років віддала педагогічній ниві у місцевій школі. Вакансія у структурі Шполянського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді була створена у Антонівці ще у 2012 році, але досі ніхто її не займав. Сільський голова Олег Годлевський запропонував цю важливу для громади роботу не кому іншому, як фахівцю з етики і психології сімейного життя. І дуже швидко антонівчани переконалися, наскільки важливо у цій непростій роботі мати відповідну освіту і досвід спіл-кування з людьми, особливо — зі складними життєвими обставинами. І не лише жителі Антонікви помітили ефектив-ну діяльність соціального працівника, а й керівництво району. Як розповіла «Шполя-ночці+» виконуюча обов’язки Шполянського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Галина ОРЄШИНА, робота енергійної і небайдужої Лідії Петрівни заслуговує на визнання як взірцевої.
— Я чомусь не думала, що сімей, які потребують допомоги соцпрацівника так багато, — розповідає Лідія Козій. —
До роботи я включилася з першого дня і відразу ж побачила, скільки потрібно трудитися, аби допомагати односельчанам поборювати шкідливі звички, приводити обійстя у пристойний вигляд, а головне — навчитися жити за сімейними цінностями, створювати дітям сприятливе середовище для всебічного розвитку.
Як колишній вчитель етики і музики, вихователь дитсадка Лідія Петрівна вважає, що саме цей фах дозволяє їй ефективно здійснювати роботу з людьми, з якими вона дуже щиро спілкується. Вона не хоче, щоб її боялися, не вимагає, а домовляється, переконує, іноді й жаліє, але надає стимули для підняття із кризової ситуації. Тож її поважають, довіряють, вірять їй і намагаються змінюватися. Багато хто помітив на травневі свята у селі, що одна місцева родина, яка потребувала психологічної підтримки, взяла участь у заходах разом із святково одягненими дітками, а їхній будинок чисто вибілений, подвір’я прибране. Щоденно Лідія Петрівна на велосипеді об’їжджає всі кутки обох сіл, не омине жодної хати, жодної старенької бабусі, яка радіє спілкуванню з цією чарівною і доброю жінкою.
— Я ні на мить не жалкую про те, що, вийшовши на пенсію, знову повернулася до роботи, — каже Лідія Петрівна.
— Я відчуваю, що це моє покликання, що багато можу корисного зробити для людей мого села. І не тільки.
Послуги соцпрацівника я надаю і людям Ярославки. Важливо те, що мені комфортно працювати із такими свідомими помічниками як директор СТОВ «Насіння» Сергій Ніковський, сільські голови Антонівки та Ярославки Олег Годлевський та Віталій Фартушний. Вони ні в чому не відмовляють, допомагають всіма потрібними ресурсами. Робоче місце повністю обладнали і забезпечили меблями та оргтехнікою. І хоча робота потребує постійного руху від хати до хати, все ж і документацію потрібно належно вести. І з цим справляюся. Моя робота здійснюється цілодобово, у будь-яку пору доби і за будь-якої погоди. Проблем вистачає, але всі беру під контроль, намагаюся охопити усіх — і тих дітей, котрі вдаються до бродяжництва, і тих батьків, що не можуть протистояти оковитій, і багатодітні, малозабезпечені, сім’ї учасників АТО тощо. Отож підопічних у мене багато і всім хочеться стати корисною, привнести у життя оптимізм, надію, віру у себе. Я вважаю, що такий шкільний предмет як етика і психологія сімейного життя повинен викладатися з першого по одинадцятий клас, бо це і є той найважливіший фундамент, котрий лежить в основі здорового суспільства. Чомусь на рівні держави цьому недостатньо приділено значимості. І як результат маємо скільки проблем у родинах, які є складовою суспільства.
Модуляцію сім’ї дитина має засвоювати змалечку, тоді й у майбутньому знатиме, як її будувати.
Вона вимоглива і до себе, бо якщо комусь пропонувати якісно змінюватися, то й самому потрібно бути на рівні, демонструвати наглядний приклад.
Як раділа змінам у собі одна сімейна пара, котру пані Лідія заохочувала до дій: надала вапно, а вони самі побілили, ще й з лози тини сплели, клумби облаштували. Інші — молоді, недосвідчені, отримали не одну цінну пораду, знайшли надійне плече у Лідії Петрівні. Ще в одних не встигла побувати, але її вже чекають, готуються…
— Головне, чого потребують кризові сім’ї, — це проста людська увага. Якщо вона щира і справжня, то вони здатні неможливе робити, чим радують в першу чергу себе, — переконана Лідія Козій. — Я намагаюся бачити їх з іншого боку обставин, входити у їхній стан, нейтралізувати причини виникнення різних розчарувань і зневіри.
— Я хочу висловити велику подяку всім, хто докладає зусиль для дієвої підтримки моїх підопічних — Валерію Шкарбану, Віктору Головкіну, Ларисі Курінній, Володимиру Красілічу, Валентині Кармаліт, Сергію Ніковському, Олександру Ржевському, Віталію Годлевському. З допомогою цих людей до 9 травня всім ветеранам, родинам учасників АТО була розвезена грошова премія. У Ярославці теж провели таку акцію, де кошти на цю справу виділили із сільського бюджету. Без розуміння і допомоги у громаді робота б здавалася напрочуд важкою, але працювати справді легко, бо наші люди — найкращий приклад чуйності і вболівання за спільне майбутнє, — підсумувала Лідія Козій.
Наталія СТОРЧАК (фото автора).