Прадавня, одна із центральних вулиць, Червоноармійська, котра пережила не одне своє ім’я. Якими були ті назви мені не відомо хоча, здається, вона звалася Сигнаївська, бо вела саме до цього першого села при виїзді з містечка в напрямку Черкас.
А містечко було суто єврейське. Та і євреїв на прізвище Сигнаївські було чимало. Мабуть на перших порах заснування містечка Шпола євреїв у ньому була переважна більшість. За народним повір’ям поклав початок цьому містечку саме єврей-шинкар Шпуль. Тому і назвали в честь нього містечко Шполою. Але це лише поетичне припущення, бо інші джерела мають інші здогади. Але чому б і не той самий шинкар? Адже саме ця дорога і вела до Черкас. Якраз туди, часто і прямували ватаги козаків, а вони, як відомо, не оминали придорожніх шинків і були не проти того, щоб перекинути чарчину, тож торгівля йшла жваво. А там, де процвітала торгівля, там і оселялися люди. Обабіч вулиці тягнувся вузький тротуар і невеличкі єврейські будиночки виходили своїми крихітними дерев’яними ґаночками прямо на нього, що давало змогу спілкуватися з перехожими, не встаючи з лавочок, що тулилися по тих ганках.
Вранці і увечері, коли не було так спекотно, сиділи жителі цих будиночків та спостерігали за навколішним життям. Чомусь уява малює картину перших днів війни, коли есесівці та їх наймити-запроданці гнали на смерть євреїв, котрі не мали змоги, або за якихось інших міркувань не встигли евакуюватися, і вливалися вони просто зі своїх домівок в той жахливий за своїм призначенням потік смертників, гнаних до Дар'ївського лісу, гнаних ніби на заклання в їх останню путь, звідки вони прямували просто в безвість.
Кожна вулиця, як і кожна людина, має свою особисту історію і приводом до цієї історії є саме люди, що оселяються на ній.
Алла ГОРБАЧОВА. м. Шпола.