Життя на мирній території України під час війни може бути дуже важким для людей, оскільки вони стикаються з численними емоційними викликами та стресами. Цивільні відчувають страх, тривогу, безпомічність, розпач, сум, злість та роздратування. І ці емоції, зрештою, можуть призвести до серйозних, а іноді тяжких психоемоційних станів.
«Шполяночка+» поспілкувалася із психологом Черкаської обласної поліції Павлом Селянком, аби з’ясувати, чим загрожує війна тим українцям, які бачать вибухи лише на відео у соцмережах чи у сюжетах журналістів.
За словами фахівця, військовий перед обличчям смерті може бути емоційно стійкішим, ніж мирний житель, який ходить тихими вулицями спокійного міста чи села.
– Війна впливає не тільки на тих, хто чує вибухи, – каже Павло Селянко. – Багато чого залежить від стресостійкості людей. Один може, перебуваючи в районі бойових дій, відчувати набагато менше негативного впливу, ніж той, хто далеко від таких місць, але перебуває в інформаційному просторі війни. Таке ми спостерігаємо вже відносно багато часу. У психологів, починаючи з лютого минулого року, запити клієнтів змінилися. З’явилося набагато більше людей, які переживають психологічні травми та їхні наслідки.
Психолог згадує випадок, коли клієнт через панічний страх мусив бігти світ за очі при кожній повітряній тривозі.
– У мене був клієнт, у якого з початком вторгнення з’явилися панічні атаки, – говорить пан Павло. – Йому треба працювати, а він не може про щось думати, крім своєї безпеки. Скаржився, що його трусило, не міг говорити, коли лунав сигнал повітряної тривоги. Думав лише про те, як поїхати з міста, подалі від будинків чи об’єктів, по яких, на його думку, міг нанести удар ворог. Сідав у машину і їхав до річки. Більше того, навіть серед ночі вставав, будив дружину і вони разом десь їхали ховатися. Хоча вона якраз не боялася і розуміла, що вмерти від такого страху можна швидше, ніж від потрапляння ракети у їхній будинок. З ним я попрощався з місяць тому, бо вдалося все виправити і він тепер не має цього стресу.
Інша клієнтка психолога мала схожі проблеми, але вони були викликані надмірним переглядом новин. Тому, каже Павло Селянко, ПТСР можна отримати і не повоювавши в окопі.
– Якщо попередній клієнт взагалі відмежувався від інфопростору, то вона постійно дивилася всі новини про війну, – пояснює фахівець. – Це на неї настільки вплинуло, що також трусило. Є таке поняття як посттравматичний стресовий розлад – ПТСР і гострий стресовий розлад. Дарма вважають, що такі діагнози можна заробити лише перебуваючи в боях. Це такий собі «домашній» ПТСР, бо наодинці з собою можуть бути баталії не гірші, ніж в окопі. Згаданий мною приклад із дівчиною є наслідком того, що людина засмітила свою свідомість інформаційним негативом. При цьому вона сама по собі дуже емпатійна, вміє розуміти інших.
Схожі розлади можуть бути і в жителя Черкас, і в жителя Шполи. І не варто недооцінювати вплив цих станів, адже вони майже напевне зроблять життя значно важчим.
– Якщо при так званих панічних атаках не звертатися до психолога, то все може закінчитися лікуванням вже у психіатра, – розводить руками Селянко. – Також може бути неуспішність в житті та втрата перспектив. Люди страждають на подібне не тільки у великих містах. У таких містечках як Шпола також можна відчувати небезпеку чи страх внаслідок впливу подразників.
Діти страждають емоційно під час війни не менше, ніж дорослі. І часто їхні страхи є наслідком поведінки батьків.
– Діти також перебувають під ударом, що можуть виникнути тривожності, неадекватний страх, – каже психолог. – Більше того, я на практиці мав справу з таким. Приходять батьки і приводять дітей з психологічними проблемами. Найменшій дитині, з якою я працював, було 5 років. І вона переживала не менше, ніж дорослі, й говорила речі, які говорять дорослі. І в цьому був ключ до розгадки. Я помітив, що цю дитину навчили боятися. Розмовляла абсолютно так, як її мама. Розповідала те, що чула від дітей-переселенців. Тому дітей треба обмежувати від того, що може тривожити батьків. Хоча це й важко, коли останні справді переживають чи бояться через якісь події. Дитина все одно буде відчувати психоемоційний стан своїх рідних. Я прихильник того, аби дитина знала правду, але тоді, коли ця правда подана правильно. Бо якщо розповідати, що ракети пускає не путін, а «Бог стріли кидає», і цим заспокоювати, то нічим хорошим це не закінчиться.
Іноді люди самі себе «з’їдають», коли замість того, щоб спати, прокручують в голові різні негативні думки і не можуть їх позбутися, як би не старалися. Психолог радить, як з подібним потрібно боротися.
– Потрібно плекати ресурсний психоемоційний стан, – пояснює Павло Селянко. – Є таке поняття, як негативні автоматичні думки. Вони нас лякають навіть тоді, коли середовище не вороже. Так склалося, що негативу в нашій свідомості дуже багато, тому мозку треба давати більше позитиву. Особливо, це треба робити тоді, коли середовище все ж таки вороже. От з’явилася якась думка, яка заважає нормально жити, можна взяти за ціль прочитати книжку. І робити це перед сном, наприклад. Бо часто буває, що лягаєш спати, а заснути не можеш, бо постійно думаєш про щось погане і так по колу. І з кожним таким колом ми себе ще більше «накручуємо», наростає гнів, страх чи інші негативні стани. А читаючи книгу, не думаєш про щось погане, а навпаки, при цьому стаєш розумнішим. Тому час доцільніше так витрачати, і тоді життя буде значно кращим.