Минулого тижня шполяни проголосували за вихід Свято-Миколаївського храму із московського патріархату та перехід до Православної Церкви України. У Шполі це була остання російська церква. Рішення про перехід люди ухвалили одноголосно. Проте не обійшлося й без скандалів, коли деякі парафіяни Свято-Миколаївської церкви смикали журналістів та погрожували їм.
«Шполяночка+» дізнавалася, що буде далі на релігійному фронті у громаді та чому важливо, аби російська церква залишилася лише в історії.
Збір жителів громади на голосування організувала волонтерка Лілія Усик. Проте жінка не очікувала, що деякі парафіяни московської церкви будуть себе поводити провокаційно.
– Я давно вже хотіла зробити ці збори. Люди часто позначали мене у дописах у соцмережі і казали, аби я починала, а вони мене підтримають, – розповідає пані Лілія. – Але хотілося все зробити цивілізовано та юридично правильно. Тому ми спеціально зібралися не на території церкви, щоб не було сутичок і тяганини. Проте я не очікувала такого, що сталося біля самого храму і що буде така агресія. Журналісти й до нас приходили, ставили запитання, деякі були досить гострими. Я відповідала, і всі люди теж були відкритими. Водночас знала, що тих людей не переконаєш, бо там настільки глибока любов до москви… І дуже боляче, що декого з них я знаю особисто. Я вважаю, що кожна людина має право на вільне віросповідання, але думала, що всім вже дійшло, хто є хто під час російської агресії. Нехай з 2014 року комусь ще не дійшло, але ж в лютому минулого року всі мали б прокинутися. Та, на жаль, це не так.
Нещодавно на Свято-Миколаївській церкві вперше забили дзвони, коли Шполянщина «живим коридором» зустрічала загиблого захисника. Лілія Усик впевнена, що це було нещиро.
– Вони вже до того знали, що будуть збори щодо переходу в ПЦУ, – говорить волонтерка. – Стався витік інформації, ймовірно, адже перед зборами я робила офіційне звернення до ОВА і проводилась попередня робота. Вони про це дізналися, і бій у дзвони був як реакція. Я живу неподалік від цієї церкви і в різний час проходжу повз неї. Там завжди пустота. Лише кілька парафіян можуть бути іноді. У день зборів там було багато людей, яких привезли із Лебедина та Черкас.
Представники Свято-Миколаївського храму неодноразово відмовляли рідним загиблих військових та не бували на зустрічі траурних кортежів із тілами полеглих бійців.
– Знаю про випадок, коли дружина загиблого захисника звернулась до цієї церкви, але їй відмовили, щоб ховати його, – згадує Лілія Усик. – Також деякі родини зверталися, аби замовити молебень, та їм також відмовляли. Після цього люди просто перестали туди звертатися. Це було ще до 2022 року. За увесь час ця церква жодного разу не передавала особисто мені жодної гуманітарної допомоги, на відміну від ПЦУ. Отці постійно допомагають і навіть їздили з нами як водії. На всі поховання приїжджають отці ПЦУ і жодного разу я не бачила когось із московського патріархату. Так само не бачила і в «живих коридорах», коли люди зустрічають загиблих військових. Значить, це не їхнє. Як би цей патріархат себе не називав, але вони і далі продовжують молитися за «єдіную русь».
Під час зборів ієрей Церкви Різдва Пресвятої Богородиці отець Роман Саломатін пригадав, як при будівництві Свято-Миколаївської церкви у Шполі зникали будівельні матеріали, а потім з них зводили московський Михайлівський собор у Черкасах.
– Шполяни пам’ятають, хто будував цю церкву – вся громада міста, – каже священник. – Люди приходили і своїми руками зводили її. Мій дідусь був старостою цієї церкви, а бабуся власноруч розвантажувала цеглу і клала її на стіни. Велика частина будівельних матеріалів зникла з будівництва, бо була вкрадена на зведення Михайлівського собору у Черкасах, біля якого зараз будується те опудало – «голуб». Ми не пам’ятаємо, щоб Свято-Миколаївська церква хоча б раз щось робила для українців. Так, вона молиться, але за кого та за що? Жодного разу не бачили їхніх священників на похоронах солдат, але пам’ятаємо, як їхні священники відмовлялися відспівувати наших бійців. Або як священники у Лебедині й Шполі відмовлялися навіть записочки приймати за бійців. Ці приклади доводять нам, що ця церква не є українською. Адже окрім молитви, вона має подавати людям ще й ідею.
Панотець Роман впевнений, що якби церкви стали українськими ще 30 років тому, то не було б протиріч між людьми і самої війни.
Днями депутати Шполянської міської ради звернулися до Верховної Ради України щодо необхідності прискорення врегулювання на законодавчому рівні діяльності в Україні релігійних організацій, керівний центр яких знаходиться в росії.
«Російська православна церква є виключно черговим механізмом впливу господарів кремля на суспільну свідомість населення, і діяльність цього механізму, у першу чергу, залишається зорієнтованою на популяризацію іміджу керівництва рф серед цього ж населення та пропаганду необхідності підкорення йому, незважаючи на кричущі прояви несправедливості і неповаги у відношенні громадян та низки порушень прав людей. Через можливості УПЦ вказані вектори росія намагається впроваджувати серед населення України, ретранслюючи наративи «руського миру» у висловах, виступах, заявах та діях попів УПЦ. При цьому, позиція РПЦ та персонально патріарха кіріла у війні росії проти України є максимально людиноненависницькою. Від рук російських терористів, благословенних кірілом, гинуть наші сини і чоловіки, мирні люди, серед яких діти і жінки», – йдеться у зверненні.
Наразі на Шполянщині вже 14 церков перейшли до Православної церкви України. У самому місті вже немає російських церков. На території громади залишається кілька парафій, які теж мають переходити до ПЦУ.
– На території громади залишається ще кілька парафій, – розповів журналістам голова Шполянської ТГ Олег Кошовий. – Найбільша – в Лебедині. Там є церква й монастир. Однак обидві громади теж збираються приєднатися до лав Православної церкви України найближчим часом. На сьогодні, на території Шполянщини 14 церков вже перейшли до ПЦУ.
Робота представників російської церкви на країну-агресорку неодноразово підтверджувалася під час обшуків, які влаштовували правоохоронці. Під час них знаходили проросійську агітацію, рублі і навіть зброю. А парафіяни та настоятелі московських церков часом напряму співпрацювали із військовими армії окупантів. Яскравим прикладом є повідомлення про підозру керівнику Черкаської єпархії УПЦ МП митрополиту Феодосію (Снігірьову). За версією слідства, священник виправдовував збройну агресію росії проти України та виправдовував дії окупантів.
Також на території Шполянщини наразі ведеться активна робота щодо виявлення колаборантів та вже є гарні успіхи на цьому шляху. Багато з таких зрадників не захотіли чекати в гості СБУ й повтікали за кордон. Серед них є й чимало священників. Наприклад, в одній із громад Звенигородського району всі настоятелі російських церков саме так і вчинили.
Доказів, що російська церква це не про релігію – багато. І що швидше їх не стане, то швидшою буде й перемога над загарбниками. І Шполянщина вже за крок до повного очищення від проросійського утворення.