Сьогодні подорожжю до Італії вже нікого не здивуєш. Багато хто із шполян бували на екскурсіях у відомих італійських містах Римі, Венеції, Мілані, Флоренції чи Неаполі. Але кожен, хто відвідує цю країну, має свій погляд на її красу, неповторність, на її історичні пам’ятки, традиції, уклад життя. У кожного складається власне враження від побаченого і почутого. І кожен турист відкриває Італію по-своєму. Мені ж хочеться поділитися своїми враженнями від недавньої поїздки до італійського міста Венеції, яке довелося відвідати вперше.
Закохує в себе з першого погляду
У середньовічній Європі Венеція була найбільшим морським портом, служила для культурного та торговельного зв'язку Європи з Азією.
Сюди таки варто приїхати хоча б раз у житті, щоб побачити велич Венеціанської лагуни (площа її становить близько 550 км² і всього 8% в ній займає суша), на якій розташована саме місто та безліч маленьких островів. Діставалися з материкової частини до Венеції ми на громадському транспорті — водному таксі. Щоб потрапити туди, попередньо потрібно на контрольному пункті материкової частини отримати так званий чек-поінт, сплативши його вартість — 26 євро з особи.
І ось вона — та, що назавжди повінчана з морем: розкішні палаци, які вражають своєю таємничістю, вузенькі вулички вздовж каналів, місто, яке й справді нагадує театральні декорації. Час ніби струменить між старими кам’яними будинками, які пам’ятають минуле Венеціанської волелюбної республіки і бережуть імена тих, хто тут жив і творив — знаменитого коханця Джакомо Казанови, мандрівника Марко Поло і композитора Антоніо Вівальді.
Сьогодні вулички Венеції — це чисельні канали, яких, до речі, там аж 150, і зв’язані вони понад 400 мостами. Найбільший у Венеції — Гранд-канал, довжиною 2 км і глибиною понад 4 м. У цьому місті ніколи не побачиш автомобільних пробок. Біля венеціанських будинків плескаються хвилі, а жителі і туристи пересуваються на човнах і гондолах. Місцева поліція, швидка допомога, пожежна частина розташовані уздовж Гранд-каналу і, замість звичних для нас авто, мають у своєму розпорядженні катери.
Кажуть, що у Венеції немає каналізації і всі відходи змиваються в канали два рази на день з приливами. Хоча на наше запитання до місцевого гіда по місту, чи це дійсно так, той спростував цей факт, зазначивши, що у всіх венеціанських палаццо є септики — відстійники, на дні яких накопичується те, про що ви подумали. А все, що легше цих відходів, дійсно потрапляє в канал через отвори в стіні або прокладені труби. До речі, в Венеції дуже ефективно працюють катера-асенізатори, які відкачують важкі фракції ...
З кожним роком Венеція тоне, рівень води постійно піднімається, а середній рівень суші Венеції потроху знижується. Восени рівень води підвищується, тож провулки, площі, перші поверхи будинків повністю затоплює. Для жителів Венеції це явище дуже неприємне. Та, незважаючи на всі ці нюанси, Венеція залишає неповторне враження і закохує в себе будь-кого з першого погляду.
Перекличка старої аристократії та пісні гондольєрів
Прогулянка на водному таксі по Гранд-каналу – головній водній вулиці Венеції — незабутня і захоплива, яка залишає неповторні враження, бо саме вона є своєрідною перекличкою венеціанської аристократії. З цієї водної вулиці Венеції можна побачити всю красу венеціанських палаццо — парад понад 200 мармурових будівель, збудованих понад 500 років, кожен із яких має назву своєї сім’ї. До речі, серед цих будівель є і палац Дездемони — героїні шекспірівської п’єси — Дездемони Брабаціо — єдиної доньки італійського сенатора.
Каналами міста можна подорожувати на гондолах. Це найвідоміший у світі символ Венеції. Довжина кожної становить строго 11 м, ширина 1,42 м, а вага близько 600 кг. Просто дивуєшся, як так легко нею маневрує одна людина — гондольєр.
Розповідають, що у Венеції є суворе правило: кількість гондольєрів не повинне перевищувати 425 осіб, і ця цифра не змінюється. Ще кажуть, що серед гондольєрів є одна жінка, яка виборювала це право майже 10 років. Її побачити не вдалося, але почути пісню гондольєрів — баркаролу, якою вони супроводжують прогулянку своїх пасажирів, пощастило.
До речі, прогулянка на гондолі каналами Венеції коштує 80 євро, і байдуже, одна людина її замовляє, чи шестеро, це оренда човна. Дрес-код гондольєрів — солом’яний капелюх з червоною або синьою стрічкою і смугаста футболка. Смуги також червоні або сині. За недотримання такої форми одягу можна поплатитися ліцензією – таке покарання юридично закріплено в міському законодавстві. У футболки одягнені всі гондольєри, а от капелюхи одягають лише окремі. До речі, і капелюхи, і смугасті футболки можна придбати в Венеції на кожному кроці, коштують вони по 10 євро.
Палац дожів: від архітектурної величі перехоплює дух
Площа Сан-Марко — головна площа Венеції. Тут призначають побачення і зустрічі. І тут є свої господарі — безліч голубів. Тільки на цій площі дозволено годувати їх, якщо це зробити в іншому місці Венеції, то загрожує великий штраф.
На площі Святого Марка по сусідству з однойменним собором розташований Палац Дожів – одне з найцікавіших місць Венеції. Побудована ще в ХV столітті будівля палацу захоплює усіх туристів. Відвідавши величезні мальовничі зали, ми милувалися прекрасними підвісними стелями, захоплювалися розкішшю готичної архітектури. Цей палац є однією з головних пам’яток Венеції. Перша будова на цьому місці стояла ще в дев’ятому столітті, а будівництво сучасної будівлі було виконане між 1309 і 1424 роками.
Палац був резиденцією дожів Венеціанської Республіки. У нім працював Верховний суд, засідали Велика рада і сенат, свої справи вершила таємна поліція. Крім того, на першому поверсі функціонували морське відомство, контори юристів, служби цензорів, канцелярія. Надбудований згори балкон використовувався як святкова трибуна, з якою дож представляв себе народу. Палац дожів разом з бібліотекою Сан-Марко, собором Святого Марка і іншими будівлями утворюють головний архітектурний ансамбль Венеції.
Екскурсія до палацу коштує 18 євро, вхідний квиток — 25 євро. Але за цим квитком можна відвідати ще два музеї Венеції упродовж 3 місяців. На жаль, цим квитком не довелося скористатися ним в інших музеях, але щоб хоча б раз у житті побачити таку красу і велич, від якої перехоплює дух, не шкода ніяких грошей.
Наші у Венеції: лазанья, апероль-шприц та інші сюрпризи
Вулички Венеції настільки вузькі, що кожен перехожий повинен строго дотримуватися свого боку, якщо ж нею проїжджав з візком працівник якогось із магазинів, то доводилося навіть притискатися до стіни, аби не зачепило його «транспортом». З обох боків вуличок розташовані маленькі крамнички, ресторанчики, бари. У Венеції налічується понад 450 сувенірних магазинів, а приблизно половина населення так чи інакше пов'язана з туристичним бізнесом.
Продавці таких крамничок вихідці із азійських країн. До речі, один із них, у якого вибирали сувеніри, почувши нашу українську мову, одразу почав посміхатися і запитувати: «Ukraine? Ukraine?». Сам розповів, що його Батьківщиною є Оман.
Наших земляків ми зустрічали у кількох закладах міста. Так, українку на ім’я Олександра зустріли у невеличкому венеціанському ресторанчику «San Zulіa». Вона приготувала смачну каву, порадила традиційні італійські страви та вино. В італійських ресторанах, де немає меню нашою або англійською мовами, можна замовити Menu turistico (туристичне меню) — це комплексний обід, у вартість якого (близько 15 євро) чайові не включені. Зате вам приготують на обід смачну пасту на вибір: алла карбонара (спагеті з соусом з яєць, сиру пармезан і приправами) чи пасту- болоньєзе — з м’ясним соусом, або ж дуже смачну італійську лазанью (макаронний виріб у формі квадрата або прямокутника, з шарів тіста разом із шарами начинки, залитими соусом, зазвичай бешамель). До цього додають тарілку салату та обов’язково келих італійського вина (білого або червоного). Страви готують близько 30 хвилин.
У одному із венеціанських кафе познайомилися зі ще одним українцем — паном Юрієм, який там працює вже не один рік. Він готує смачний італійський коктейль «апероль-шприц» всього за 3,5 євро (в інших закладах цей напій коштує близько 5—7 євро). Вдалося вивідати у Юрія і секрет приготування цього рятувального в спеку напою: 40 мл біттера Aperol+ 60 мл Prosecco (або іншого ігристого сухого вина) + 20 мл газованої води або тоніку, лід, шматочок апельсина і…обов’язково велику оливу. Все змішати і одразу подавати. Смак — неперевершений! (Хто смакував, мене зрозуміють!) На знак вдячності ми пригостили бармена нашими українськими цукерками.
Сьогодні в Україні є безліч крамничок, де можна придбати італійські продукти, напої, одяг. Але в них немає головного — відчуття атмосфери, яку можна вдихнути тільки на цій землі.
І на завершення…
Теодор Драйзер казав, що… «для людини, яка ніколи не подорожувала, всяке нове місце, яке хоч якось відрізняється від рідного краю, виглядає дуже заманливо. Якщо не говорити про любов, найбільше радості і втіхи приносять нам подорожі. Все нове здається нам чомусь дуже важливим, і розум, по суті, лише відображає сприйняття наших почуттів, поступається напливу вражень. У простому вислові «я їду» криється цілий світ почуттів, які не знаходять виходу».
Тож, їдьмо… Гроші повернуться, а час — ні!
Лариса БАЧИНСЬКА