Микола Волик вже другий рік разом з іншими волонтерами працює в своїй імпровізованій кузні, яка розташована в селі Лебедин, де і сам він проживає все життя. До 2022 року Микола працював будівельником та мав спокійне життя. За два роки повномасштабної війни волонтери змогли виготовити і відправити понад 100 тисяч скоб та безліч різних виробів. Чоловік, зізнається, війна не могла залишити байдужим, тому не збирається зупинятися на шляху до перемоги.
Журналісти "Шполяночки+" поспілкувалися з Миколою Воликом та дізналися всі подробиці його шляху волонтерства.
Кузня запрацювала на початку повномасштабної війни. До Миколи звернувся друг та попросив виготовити скоби.
"До мене звернувся друг Сергій Кувіта з проханням виготовити 300 скоб. На жаль, його вже немає в живих, але саме він був поштовхом до великої справи. Я до цього працював на будівництві, тому хоча б якийсь станок був. Спочатку почали болгарками різати, а вже пізніше почали робить горно і робити кузню. На початку знань не вистачало, тому десь в інтернеті шукали інформацію, а десь - просто у досвідчених людях розпитували. Спочатку відправили 300 скоб, а потім Сергій подзвонив ще раз і ми відправили вже 1 тисячу скоб, потім 4 тисячі скоб і це все лише до 29 лютого 2022 року".
Імпровізована кузня одразу почала набирати оберти та поповнюватися не лише матеріалами, але й новими людьми.
"Якось все так швидко закрутилось, тоді всі були на піднятому і бойовому настрою, тому одразу і волонтери знайшлись. Оскільки починалося все в дворі, то різали на столах і пеньках, взагалі де тільки місце бачили. Коли прийшла зима, то збудували шалаш з клейонки і дошок".
Команда волонтерів зібралась одразу. Микола Волик був вражений, скільки охочих людей приходило до нього на подвір'я, особливо його приємно вражали жінки.
"Запити зростали постійно, потрібно було шукати людей і матеріали, тому написав про це пост в Facebook. Першим відгукнувся мій друг Олександр Медуха, а потім люди почали інтенсивно приходити: хто арматури принесе, хто залишиться волонтерити і навчатися нової для себе справи. Трішки пізніше під'єднались і жінки. Звісно, їм спочатку було дуже тяжко, але я був вражений їхньою впертістю та самовідданістю, їх не зупиняли ні травми, ні біль, взагалі нічого. Колись навіть було, що працювали всі жінки і лише я. Наразі у нас 50 на 50 жінок і чоловіків".
За словами чоловіка, про потреби дізнаються напряму від військових. Якщо перший час це були місцеві захисники, то з часом почали співпрацювати із захисниками зі всієї України. Волонтеру доводиться іноді привозити замовлення до "гарячих точок" самому.
"До нас звертаються хлопці напряму або через інших волонтерів. Були ситуації, коли немає кому відвезти, а потреба нагальна, тому сідав і сам їхав. Був в Лимані, біля Донецької області, Курахово. Ми завжди встигаємо виконувати замовлення, бо окрім нас ще є кузня в Золотоноші, Знам'янці та в Тернопільській області - Залозинська кузня. Ми постійно з ними співпрацюємо на волонтерській основі і підстраховуємо один одного, щоб точно всі потреби перекрити".
Зрівнюючи масштаб допомоги на початку і зараз, то є велика різниця, зізнається волонтер.
"Одразу люди приносили достатню кількість арматури, знаходили її десь в себе в дворі або ж активно допомагали при зборах, адже арматура тоді була набагато дорожча. Зараз в когось просто вже запасів немає, хтось просто втомився від постійного гніту війни. Втім, хороші люди ще є і їх не мало, збори закриваємо постійно. Метал, до речі, ми закуповуємо в Шполі, тут найдешевший цінник".
Микола розповів, що плани на майбутнє доволі зрозумілі: будуть працювати заради перемоги скільки буде потрібно.
"Ми працюємо всі разом заради однієї мети - перемоги. Поки цього не буде, зупинятися не плануємо. Сили для цього особисто я завжди знайду. Саме поїздки на передову до хлопців дали мені зрозуміти, що я не можу жалітися, адже їм набагато важче. Це наш обов'язок - допомагати своїми силами, уміннями, взагалі, хто чим може. Без нас їм буде ще важче, а нам без них. До того ж, є позитивні ситуації, коли розумієш, для чого це все і що ми не одні. Наприклад, нам якось з Києва волонтери привезли 2 тонни арматури і гідромолота, щоб ще збільшити об'єми допомоги".
Лише за два місяці Микола Волик разом з своїми однодумцями зробили вже 60 тисяч скоб. Він наголошує, що для швидшої допомоги повинні працювати всі разом, щоб як найшвидше повернути додому наших захисників і захисниць додому живими і повернутися до спокійного життя.
