НАШЕ МАЙБУТТЯ
Майбутнє неньки-України у наших, як кажуть, руках.
Нехай вона відродиться як Фенікс — чудо-птах!
Зійде на рідну землю небесна благодать.
Не дай більш литись крові, не дай дітям вмирать.
Нехай засяє сонце, настане Перемога,
І зникне вже назавжди і туга, і тривога.
Повернуться до рідних солдатики зі Сходу,
І буде серед гідних ім’я мого народу.
І будуть лише птахи у небі щебетати,
Дитячий сміх лунатиме й не будуть більш стріляти.
І тиша над просторами засяє наче рай,
Й назавжди уже вільним залишиться мій край.
Любов’ю об’єднаються у нас усі народи,
Єдиним буде прагнення до Миру і Свободи.
Більш не посміє ворог нам землю плюндрувати...
Живи, моя Вітчизно, Вкраїно — рідна мати!
Валентина КОЛИВАЙ. с. Лебедин.
ДОЩ
Так важко на душі, стискає серце жаль.
Накликали дощі самотності печаль.
Не чути у саду вже співу солов’я.
Чому ти не знайшла мене, любов моя?
Плаче дощ у осіннім саду,
Заблукало кохання в осонні.
Я без тебе, як лист опаду,
І сльозою впаду на долоні.
До безтями самотність пройма
І стискається серце до болю.
Я без тебе, як птах без крила,
Як обпалене серце тополі.
Згубилася сльоза на мокрому вікні.
А дощ на скрипці гра мелодії сумні.
Та вірю я, що сад весною зацвіте.
І щире почуття кохання віднайде.
Плаче дощ у осіннім саду,
Заблукало кохання в осонні.
Я без тебе, як лист опаду,
І сльозою впаду на долоні.
Я до Бога молитву складу,
В ній почує він щире зізнання.
Я готовий віддати життя
За хвилину палкого кохання.
Сергій МОШЕНСЬКИЙ. с. Ротмистрівка Смілянського району.
ПОКЛОНІТЬСЯ ТОВМАЦЬКІЙ ЗЕМЛІ
Ти лісами кругом оповита,
Немов мати дитя сповила.
І полями ти щедрими сита —
Моя рідна Товмацька земля.
Над водою схилилися верби.
Миють листя в холодній воді.
І сидить на ставочку близенько.
Пара білих, мов сніг, лебедів.
Шпоришами, барвінком розшита.
Як рушник у кутку на стіні.
Пахне хлібом, що з печі дістали
І духмяний лежить на столі...
Приїджайте додому, онуки і діти,
До матусі, що жде край воріт,
Приїджайте, хто ще не приїхав,
Поклоніться Товмацькій землі.
Василина КОЗЛЕНКО. с. Кримки.
СОНЕЧКО ПРОСНУЛОСЯ РАНЕНЬКО
Сонечко проснулося раненько,
Засміялась на траві роса,
Чорнобривців очі веселенькі
Задивились в чисті небеса.
Десь за обрій дивляться тополі,
Дуб калину на розмову зве.
В Україні хоче миру й волі
Все, що на оцій землі живе.
* * *
Приємна ранкова тиша,
І лагідна неба синь.
Так добре, що вірша пише
Серпнева густа теплинь.
Так добре, що тихе небо
У річку теплом злилось,
Приємно, що не для себе
Ромашок насіяв хтось.
Святково душі й приємно
В пісеннім оцім саду.
Так добре, що не даремно
По тиші зі словом йду.
* * *
Знову пісня прийшла на запросини,
Я повторюю приспів-рефрен:
Кольорові метафори осені
Розгубив зачарований клен.
Знаю: Муза зваблива хотітиме
Народити новенький катрен.
В ліс сьогодні я йду по епітети,
Їх під ноги розтрушує клен.
У природи є присмак жертовності,
Є краса — наш довічний рентген,
І дарує без зайвої скромності
Кольорові метафори клен.
Олександр ДІХТЯРЕНКО. с. Васильків.
СТРУМОК
Біжить струмок з-під очерету,
Співає пісеньку весни.
Таку близьку й таку далеку
Посеред матінки-зими.
Така затишна та чарівна
Мелодія її проста —
І простодушна, і наївна,
Немов дитячії літа.
Чи зостанеться хто байдужим
До щирості тих почуттів?
Струмок слизьким, холодним вужем,
Як поспіша до теплих днів.
Алла ГОРБАЧОВА. м. Шпола.
ОЙ ЧОМУ ШУМИШ ТИ, ГУСТАЯ ДІБРОВО?
Ой чому шумиш ти, густая діброво?
І про що шепочеш з вітром кожен раз?
Чи ти до дівчини друга молодого
На розмову кличеш у вечірній час.
Нелегка дорога на схід України
Пролягла для нього з рідного села.
Лише довгождані дзвіночки мобільні
Прилітають в дім той, до її чола.
Не чекай на неї, не чекай на нього.
Прийде з перемогою він навесні.
І тоді до тебе вдвох прийдуть, діброво,
Обоє щасливі й радісні вони.
Лілія ФАРТУШНА. м. Шпола.
ВЕСНА НА КРИЛАХ ЧАРУВАННЯ
Прийшла весна і все розтане,
Надії вітром оживуть,
Калина знов до себе тягне
І квіти яснії цвітуть.
У полі світлому буяють
І ріки слив, і квіт верби,
Тут недалеко коло ставу
Ніжні ромашки поросли.
Весна на крилах чарування,
Краси небаченої рай,
Але було одне проханння:
«Ніколи в світі не вбивай!».
Ота краса до себе манить
Волошок синіх, цвіт троянд,
А горе тільки серце ранить
Залитих кров’яних веранд.
Нізащо не піду далеко
З мойого світу край села.
І прилітатимуть лелеки,
Бо вже давно прийшла весна.
Анастасія КУРЗУНОВА, учениця 9 класу Сигнаївського навчально-виховного комплексу.
УКРАЇНСЬКА НАЦІЄ, ЄДНАЙСЬ! Українці мої дорогі!
Моя націє, сильна і вірна.
Та чому ж ми на рідній землі
Такі самі знедолені, бідні?
Чому ми на родючих грунтах
Сотні літ не даєм собі ради?
Чому в нас позволя олігарх
Так брехливо дорватись до влади.
Ми не дали оцінки раніше,
Хто рвонув нам Чорнобиль успішно,
Спопелив нашу землю й скоріше
Заховав свою душеньку грішну.
Потім нам дарували «свободу»,
Що насправді суцільна брехня,
Все забрали. Своєму ж народу
Залишилась лиш дійсність гірка.
Спритно так до корита збігалось
Оте «свинство» — моральні уроди,
Які гарно себе так назвали:
«Депутати — це слуги народу».
Те «корито» — то скарб для них вічний,
Присмокталися — не відірватись,
Наплювали на люд наший бідний,
В них же — бізнес і гарні зарплати.
А коли прийшло горе в країну,
Яке нам «дарував» «старший брат»,
Бідні кров свою ллють, в муках гинуть,
Процвіта лише наш олігарх.
Хай же згинуть ці «слуги народу»,
Вже несила терпіти брехню,
Люди хочуть жадану свободу,
Геть корупцію, зраду, війну!
Людмила ЧОРНА. Шпола—Одеса.