Храмове свято
21 вересня увесь православний світ відзначає Богородичне свято — Різдво Пресвятої Богородиці, або Другу Пречисту.
Цей день є однією з найвагоміших сторінок святкового календаря українського народу.
Богородичні свята пишно відзначаються у місцях, де освячувалися церкви на її честь.
Навіть за часів тотальної атеїзації України, коли чимало храмів було знищено, у селах збиралися й досі збираються численні храмові гостини.
Відзначає храмове свято сьогодні і наше рідне місто, в якому знаходиться справжня духовна перлина — храм Різдва Пресвятої Богородиці Української Православної церкви Київського патріархату. Нині приміщення нової церкви набуває дивовижної краси, яку маленькими часточками щирого вкладу примножує велика кількість шполян. А історія храму сягає аж у позаминуле століття…
Ще в далекому 1859 році за кошти місцевого поміщика Олександра Абази на території сучасного стадіону «Колос» у Шполі було збудовано кам’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка проіснувала близько 80 років. У 30-х роках 20-го століття комуністична влада зруйнувала церкву. Старожили довго зберігали пам'ять про величний храм, їх письмові спогади нині зберігаються у бібліотеці громади.
Відродитися церкві судилося аж у 1995 році у старому приміщенні церковно-приходської школи, яку потім в радянські часи використовували і як дитсадок, і як хімчистку. Спочатку ініціатори створення релігійної громади утворили парафію Української автокефальної церкви на честь святих апостолів Петра і Павла, а в 2002 році храм був освячений Київським Патріархом Української православної церкви як церква Різдва Пресвятої Богородиці. Благочинним церков УПЦ КП у Шполянському районі і настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці був 11 років світлої пам’яті протоієрей Вадим Саломатін. Нині його справу продовжив його син — ієрей Роман Саломатін, а благочиння церков УПЦ КП у Шполянському районі очолив ієрей Олександр Шпак. Церкви УПЦ КП діють в сучасні дні у Шполі, Лебедині, Лип’янці, Антонівці, Соболівці.
Як відомо, за довгі десятиліття більшовицької окупації українську церкву повністю майже вдалося знищити на теренах України, діяли лише осередки православної церкви Московського патріархату, які повністю були підконтрольними КДБ. Українська автокефальна православна церква у 1920-х роках деякий час діяла у підпіллі, а потім — лише в діаспорі. У 1990 році Всеукраїнським Собором було проголошено відродження УАПЦ в Україні і вперше в історії Української держави було обрано Патріарха Київського і всієї України — 92-літнього митрополита Мстислава (Скрипника). Вибудова завершеної церковної ієрархії повинна була стати запорукою самостійності Української православної церкви й рівності її серед інших автокефалій світу.
Саме публікації про ці події на сторінках однієї із всеукраїнських газет спонукали глибоко замислитися шполянку Оксану Коваль, яка перебувала вже у похилому віці. Неодноразово вона ділилася своїми думками й ідеєю відродити в рідному місті українську церкву із рідними — донькою Оленою, зятем Віктором, внуком Юрієм. Йдеться про родину Колісників, які проживають по вулиці Лозуватській та зберігають безліч безцінних спогадів про діяльність Народного Руху України в їх будинку, де гостював свого часу сам лідер партії, видатний український діяч В’ячеслав Чорновіл. У цьому ж дворі, в старенькій «шевченківській» хаті відроджувалася і Українська православна церква у Шполі. У цей день храмового свята з читачами «Шполяночки+» ділиться своїми спогадами про це організатор і голова першої громади УАПЦ Віктор КОЛІСНИК:
«Із розповідей багатьох шполян ми знали, що на нашому стадіоні колись була церква, в якій хор налічував близько 100 осіб. За радянських часів її знищили, а залишили лише приміщення приходської школи. На початку 90-х мій син Юрій навчався у Львівському національному університеті, там і познайомився із Назарієм Кучерявим родом із Топильної, який тоді закінчував духовну семінарію, а згодом його направили служити у храм УАПЦ м.Черкаси. Якось я побував там на одній з літургій і захопився, як же гарно правилася служба Божа на рідній українській мові. Вирішив, що нам треба створити в Шполі громаду УАПЦ. Наближалися свята Маковея і Спаса і ми запросили отця Назарія провести обряди освячення дарів. Разом із сином розклеїли по місту оголошення. У день свята священик приїхав із своїм хором. Біля стадіону зібралися люди, які були дуже задоволені дійством та запросили отця приїхати і на Спаса. Хоч це був уже час молодої незалежної держави, однак місцевій владі це не сподобалося, оскільки все відбувалося без її відома та дозволу. Приїхали можновладці та заявили, що ми не маємо права збиратися, на що вони отримали відповідь: ми ж молимося за Україну, святкуємо Спаса! Вони голосно наказували розійтися, та ніхто не послухав, богослужіння продовжилося. «Це твоя робота!» — закидали мені. А по дорозі на Черкаси отця Назарія зупинив наряд міліції та здійснив обшук на наявність наркотиків. Але відпустили, нічого не інкримінувавши. Мене викликали потім на адмінкомісію та оштрафували. Я заявив, що не платитиму, нехай подають на суд. На цьому все скінчилося. Та робота з організації громади активно продовжилася, 36 осіб зібралися на збори і ми протокольно утворили парафію святих апостолів Петра і Павла УАПЦ, мене обрали головою громади. Приміщення для церкви у нас не було, тож поки що вирішили встановити іконостас у будинку товариства бджолярів, оголосили про формування хору в ефірі радіомовлення: хто бажає співати в українському хорі нової церкви, просимо підійти до районного будинку культури о 10.00. І прийшли три жінки — Марія Лупан, Поліна Слюсар та Надія Небесна, які дуже непогано співали… Невдовзі в обласному осередку товариства бджолярів дізналися, що я з приміщення зробив церкву та довелося його негайно звільнити. Але Бог дав сили не опускати руки. Моя теща Оксана Коваль, яка й була найпершим ідейним натхненником створення парафії УАПЦ в Шполі, запропонувала свою хату для облаштування церкви, а сама перебралася у веранду. Приїхали священики з Черкас і освятили хату. Наближалося свято Петра і Павла і ми запросили із Городища священика Вадима Саломатіна, щоб провів святкову службу. Тоді приїхала із Америки до сестри в гості Ніна Вовк (Каландирець), яка подарувала для нашої церкви дві ікони, освячені в Єрусалимі, та 120 доларів від української громади. Списки людей, що пожертвували на нашу церкву, були надруковані в газеті. Євген Плосконос, який фотографував обряд і зберіг світлини, виготовив великого полірованого хреста… Ішов час, постійного священика у нас не було, доводилося в декількох з них глибоко розчаровуватися. Прикро, що приїздили такі, що не відрізнялися набожністю, замість книг і хреста тримали переважно пляшку в руках. Але надії не втрачали діждатися справжнього духовного поводиря. Готуючись до Великодня, запросили до хору Ольгу Леляк, а світлої пам’яті Павло Рябоконь зробив освітлення та озвучення біля хати та стадіону. Правилася служба до 4-х ранку, людей було дуже багато, всі прийшли з прикрашеними кошиками із пасками, молитви звучали українською, що було особливо зворушливо.
Хата була стара і нам необхідне було інше приміщення. Я звернувся до матері народного депутата ВР від нашого округу Олександра Ткаченка і вона його попросила, щоб допоміг нам отримати приміщення колишнього дитсадка біля стадіону, що міська влада й вимушена була зробити. Потім передали парафію священнослужителю, який справді почав розбудовувати церкву — отцю Миколі Саломатіну. А ми допомагали, віддавали все, що мали… У 2002 році парафію прийняв брат священика — отець Вадим Саломатін. У громаді вирішили, що необхідно повернути назву церкві, яка колись була створена на честь Різдва Пресвятої Богородиці, про це багато було свідчень старожилів…»
Розповідь Віктора Сергійовича доповнила і його дружина — Олена Олексіївна, яка також була активісткою і Народного Руху України, і громади української церкви. За її словами, громада поступово зміцнювалася, розширювалася, а українська національна ідея об’єднувала всіх прихожан.
«Настоятелем храму отцем Миколою Саломатіним проводилася робота щодо глибокого вивчення історії кам’яної церкви, в результаті чого вдалося встановити, що церква належала до парафії Різдва пресвятої Богородиці, були зібрані свідчення людей, віднайдено цінні архівні документи. Отже, прийшов час, коли віруючі храму закликали Пресвяту Богородицю — Матір Божу благословити парафіян на служіння Господу».
Прихожани церкви вдячні всім меценатам району, які долучаються до підтримки духовного закладу, будівництва нового храму, який став вишуканою окрасою нашого міста. При храмі діє недільна школа для дітей, парафіяни постійно беруть участь у різних благодійних, культурно-просвітницьких заходах, тут моляться за Україну, вселюдність, владу і військо її, за мир на нашій землі, за наших відважних захисників — воїнів АТО, долучаються до волонтерських акцій. У день храмового свята двері духовного осередку відчинені для кожного, аби взяти участь у святковій літургії та спільній молитві за святу землю українську.
Ганна ШВЕЦЬ