Престижна робота, високі статки та безбідна старість — результат висококласної освіти, тому, до вибору навчального закладу необхідно підійти з усією відповідальністю. Освіта за кордоном стає дедалі актуальнішою для українців. Вона одночасно захоплює й лякає охочих з головою зануритися в середовище нових знань. 15-річна шполянка Софія Кишінько змінила звичайну українську школу і зараз навчається за кордоном. Про особливості такої освіти вона поділилась зі «Шполяночкою+».
— Як ти вирішила навчатися за кордоном?
— Можу сказати, що це рішення було дуже спонтанним. Тоді я була у санаторії, до мене приїхали батьки і просто поставили перед фактом, що я навчатимусь у Польщі з наступного семестру. Я прийняла це, але все ж думала, що це рішення, яке рано чи пізно зміниться. Проте вийшло навпаки. Десь за місяць я зрозуміла, що це не жарти і все ж навчатимусь у Польщі.
— У якому закладі навчаєшся?
— Я навчаюсь у Західнопоморському воєводстві. Воно розташоване в північно-західному куточку Польщі і межує з Німеччиною. Зараз навчаюсь у школі, мені залишилось до вступу два роки. Також з початку року відвідую курси журналістики, адже після школи збираюсь здобувати цю професію.
— Чи подобається тобі навчатись?
— Мені завжди подобаються ситуації, де не все просто дається. Тому навчатись я люблю. Зараз я уже добре володію польською, тому в принципі усе не так і складно.
— Як тобі вільне життя без батьків?
— Перший семестр — був прекрасний період. Без батьківського нагляду я спочатку відбилась від рук. Постійно проводила час в інтернеті, відпочивала. Потім я зрозуміла, що так не можна. Після цього моменту і розпочалось самостійне життя, я почала контролювати і себе, і сестру. Тепер я спокійно можу жити без батьків.
— Ти завжди мріяла здобути професію журналіста?
— Насправді у мене було багато професій, які я хотіла б здобути. Але потім я зрозуміла, що журналіст — це дуже цікава професія, яка приносить не тільки матеріальне забезпечення, а й подорожі, задоволення від роботи.
— Плануєш пов’язати майбутнє з журналістикою?
— Чому б і ні? Це спілкування. Я люблю спілкуватися, знаходити спільну мову з людьми. І це не обов’язково українці, чи люди, яких я знаю. Мені подобається, коли я розумію людину, а вона розуміє мене, хоча у нас немає спільного.
— Де ти проживаєш у Польщі під час навчання?
— Я проживаю разом зі своєю сестрою в гуртожитку. Знімати житло досить затратно, а гуртожиток — це оптимальний варіант, до того ж досить вигідне розташування. Він знаходиться одразу під школою, тому це дуже зручно.
— Багато учнів з України навчаються у вашому закладі?
— У нас взагалі неймовірний клас. У ньому найбільше українців — 5 учнів. У класі 15 дівчат і 1 хлопець. Це найперше у нашій школі: найбільший клас, найбільше дівчат, найбільше українців. Також наший клас відрізняється найкращою успішністю.
— Які предмети тобі найбільше подобаються? Чи змінились уподобання порівняно з попередньою школою?
— Моє ставлення до навчання порівняно з українською школою кардинально змінилось. Раніше мені дуже подобалась історія, я фанатіла від неї. А тут я почала більше вивчати мови. Коли я тільки приїхала, мої знання англійської та німецької були на початковому рівні, а зараз я набагато краще володію мовами.
— Чи змінилась ти сама, твої риси характеру?
— Так. Перед тим, як туди поїхати, я була дитиною. Десь через 5 місяців навчання я усвідомила, що потрібно бути самостійною, уміти справлятись із домашніми обов’язками.
— Як ви проводите вільний час?
— У нашому місті є дуже гарне озеро. Як і взимку, так і влітку туди приїжджають туристи. Ми також любимо там відпочивати. У нашому закладі також є дні, коли ми займаємось спортом. Тому у вільний час ми граємо у волейбол, баскетбол, або ж просто займаємось фізичними вправами.
— Десь подорожуєте?
— Можу сказати, що подорожувати там набагато легше. Там немає прив’язаності до самої місцевості: хочеш — поїхав. Для цього лише треба повідомити батьків та дати почути їхнє рішення опікунам. У загальному ми ще не дуже далеко подорожували, лише по області.
— Ти сказала, що у тебе є опікун. Це людина, яка призначається?
— Окрім того, що в нашій школі є класний керівник, який несе відповідальність за кожного учня, є ще головна пані, яка завідує інтернатом. Також є люди, які відповідають за певну групу дітей, які розділені за віковою категорією.
— Щоб ти порадила нашим учням, які мріють навчатися у навчальних закладах Польщі?
— Очевидно потрібно вчитися, незважаючи на те, де ти здобуватимеш освіту. Якщо ти можеш не тільки зубрити, але й розуміти, що ти вчиш — це завжди похвально. Взагалі, навчатись в Україні набагато дешевше, навіть самі поляки їдуть до нас за освітою, але кожному своє.
ЮЛІЯ ЗАРУДНІЦЬКА