ВЕЛИКА ВІЙНА 2014…

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ

ВЕЛИКА ВІЙНА 2014...

(Продовження.
Початок в №№30— 32).

АРМІЯ І ДЕРЖАВА
...Радіоперехоплення по­близу кордону на Південному Сході принесло такі фрази російських військових: «Хох­лы воюют лучше. Две не­дели долбим и ни хрена!.. Это не Чечня, это полно­ценная армия!». Особливо виділяють вони нашу артилерію, розвідку та спецназ. Як стверджують росіяни, такої якісної артилерійської роботи вони не змогли в себе домог­тися навіть за результатами трьох війн. У російській пресі то там, то там звучить мотив: ми недооцінили українців. Блискавична анексія Криму зробила російським військо- вим погану послугу — вона приспала їх пильність. Російське командування на чолі з Путіним було впевнене: досить лише на Донбасі розпочати, як почнеться за­гальнонародне повстання проти «київської хунти», а вкраїнська армія перелякано капітулює. А сталося не так, як їм уявлялося. Напівозброєна й напівголодна армія мало не голіруч виявила потуж­ний опір озброєним до зубів російським ландскнехтам, які в обох чеченських війнах і в російсько-грузинській добре оволоділи мистецтвом уби­вати.
І щодалі більше наші Збройні сили набирають сили і демонструють високий бойовий дух і воєнне мистецт­во. Якщо слідом за армією так упевнено й послідовно ставатиме повноцінно в усіх своїх компонентах держава, можемо вважати, що ми вже на шляху до перемоги на кількох фронтах.
* * *
Ця стаття для канадсь­кого журналу була написана ще до Іловайська, де ми за­знали гіркої поразки. І вона на совісті нашого команду­вання. Мабуть, ще ніколи за всі місяці війни не було такої неузгодженості дій на­ших військових частин і безпорадності та безвідпові- дальності керівництва АТО.
Те, що так успішно роз­починалося (зачищення міста від сепаратистів), так трагічно скінчилося — наші потрапили в оточення, що в історії цієї війни називати­меться Іловайським котлом. Багато (командування ре­тельно применшує ті цифри занижені) потрапило в полон. Україна здригнулася від цієї звістки.
І тут сталося те, що пока­зало: в нас іще живуча енергія вчорашнього дня. Коли всі у «верхах» вдають, що воно, звичайно, трагічно, але зага­лом нічого такого не сталося, бо ж могло бути гірше. Тобто поговорили-поговорили на тему «Хто винен?» та й пере­стали. Президент суворо по­махав пальцем абстрактним винуватцям — і на тому все й скінчилось.
Усі комбати доброволь­чих батальйонів, і багато вояків, і громадськість, і ЗМІ не змогли від влади нічого виразного почути. А деякі генерали навіть перейшли в наступ: нічого, мовляв, не в свої справи втручатися, бо вам не дано зрозуміти тонкощів воєнної справи. Теж мені клаузевіци знайшли­ся! Гросмейстери батальних стратегій місцевого розливу. Звичайно, серед генералітету є поодинокі винятки. Про них говорять солдати й офіцери. Але вони також не мовчать про нафталінних генералопогонників, які зеле­ного уявлення не мають, що таке війна і що на ній треба робити. Вся їхня професійна біографія пройшла з папе­рами в руках, у затишних кабінетах. Минала певна кількість років — і їм на по­гонах домальовувалася ще одна зірочка. Уся кар’єра без практичної участі в бойових діях. А тут тобі — війна. Як би від неї заховатися? У глибокі штаби закопатись. Як у бом­босховища. Там вони хочуть пересидіти війну. В теплі й комфорті. У той час, коли добровольці в снігах під вогняною смертельною зливою здебільшого з анахронічним арсеналом у руках намага­ються протистояти ворогу.
Ще у вересні минулого року після зустрічі Прези­дента Порошенка з команди­рами добровольчих форму­вань командир батальйону «Дніпро-1» Юрій Береза ска­зав: «За останні 23 роки на території України були військові частини, але не було української армії, нині вона тільки народжується».
Судячи з усього, та роз­мова була дуже гострою. Бо ж контекст, в якому вона відбувалася, не заспокоював, а посилював тривогу. До того ж комбатів, як мовиться, до­межно допекло те, що діється з ЗСУ. Юрій Береза твердо пе­реконаний: після Іловайська Президент повинен вдатися до найрішучіших дій. «З ба­гатьма я стояв пліч-о-пліч в Іловайську і якраз вони ма­ють прийти до керівництва військової складової держа­ви, а зрадники повинні стати перед судом. На моє глибоке переконання, генерал Лит­вин і його штаб є зрадника­ми», — не сумнівається Юрій Береза. А щодо подробиць зустрічі з головнокоманду­вачем він сказав: «Ми вчора були в Президента, вимога одна — відставка міністра оборони, начальника Гене­рального штабу і суд над офіцерами та генералами, які зрадили державу. В нас є до­статня кількість патріотів, які спроможні втримати ситуа- цію, перейти в наступ і контрнаступ. Я йому повірив і че­каю рішучих кроків від нашого керівництва».
Однак рішучість головно­командувача була набагато менша, аніж сподівалися. Загалом наше генеральство так і лишилося додивлятися свої райдужні сни. Очевидно, вони для керівництва держа­ви щось таке, як талісман. І керівництво ніяк не може повірити, що талісман той — фальшивий.
Шквал критики міністра Гелетея і його «команди» наростає з усіх боків, а міністр демагогічно заявляє: це провокація Москви...
...Росія нарощує свою воєнну присутність. Світ має погодитися: «ватни­ки» накупили в промтовар­них магазинах Донеччини й Луганщини танків, БТРів, найсучаснішу артилерію і т. ін. Регулярно, мов горілку, закуповують боєприпаси та все інше, необхідне в умо­вах війни. Може, дехто й повірить у таке. Але загалом ЗМІ повідомляють: з Росії йдуть регулярні війська, нескінченним потоком тече бой­ова техніка, а путінські гібридні «гумконвої» підвозять боєприпаси.
Україна змушена обо­ронятися. Проводити нові хвилі мобілізації. «Мобілі- зація — це чарівна лам­па. Яка показує всьому суспільству якість і ефективність роботи влади. Адже завдання номер один держави — гарантувати безпеку своїх громадян та вміти зібрати всі наявні сили для їхнього захисту», — пише відомий військовий експерт Юрій Бутусов...
Юрій Бутусов нагадує те, що ми добре знаємо: військові комісари на місцях, як пра­вило, заражені корупцією та некомпетентні. В пресі знову з’являються повідомлення про застуканих на гарячому військкомів-хабарників, які «брали на лапу» за те, що «списували» призовників.
Це добре, що міністр обо­рони наказав призначити на посади військкомів ветеранів АТО після поранення. Буту сов наводить сумну цифру: за цей час таких призначе­но... двоє. Це свідчить, що в Мінооборони немає кон­тролю за виконанням його рішень. Одне слово, бардак, недопустимий і в мирний, і тим більше у воєнний час.
Взагалі треба сказати, що Міноборони як приховував, так і приховує від громад- ськості чимало негативного в його сфері: дезертирство, невиконання наказів, пияцт­во, мародерство в зоні бойо­вих дій. Та це — інша тема. Тема відсутності контролю суспільством оборонного ві- домства. Без такого контролю нам годі сподіватися на досконале функціонування цієї структури.
Далі Бутусов нагадує про систему обліку призовників та резервістів. Її, по суті, Генштаб провалив. У військкоматах навіть немає комп’ютерів, уся документація — на паперових носіях. Автор статті в «Дзеркалі тижня» наводить такий кур- йоз. Військкомат відмовив у призові «діючому бійцеві Французького іноземного легіону, що добровільно по­вернувся в Україну, — він не пройшов медичної комісії». Коментарі тут напрошуються самі собою.
Ось статистика, котру на­водить Ю.Бутусов. задумай­мося над цими цифрами.
За ці 23 роки в нашій армії відбули службу 1500 офіцерів, які навчалися в західних військових закла­дах. Це вагомий аргумент на користь їхньої професійної підготовки. Ще дуже важлива цифра. Службу тільки в ча­стинах ВДВ, спецназі, розвід частинах, в СБУ пройшли майже 800000 осіб. Війну в Афганістані пройшли 260 ти­сяч українців. Бутусов нагадує і тих військовиків, хто брав участь у миротворчих місіях в Іраку, в Югославії, в африканських країнах. Таких у нас до 40000 осіб.
Отже, справді професій- них, добре підготовлених кадрів у нас удосталь. Факт, який дарує оптимізм.
У листопаді минулого року в програмі ТСН на каналі «1+1» прозвучав такий ко­ментар американського військового експерта Філіппа Карбера про очолювану Ми­хайлом Забродським 95-ту окрему аеромобільну дивізію, котра провела найдовший у всій воєнній історії світу рейд. «Михайло Забродсь­кий і його 95-та бригада на початку серпня стали частиною воєнної історії. Вони прорвали лінію обо­рони сепаратистів і звер­шили марш до Маріуполя, повернулися вздовж кор­дону, знищили кілька російських артилерійських батальйонів, що були вже на українській стороні кордону, забрали їхню зброю та обладнання. Тан­ки пройшли аж до самого Луганська й повернулися до Слов’янська. І це — най­довший рейд озброєного формування. Відомий у во- єнній історії світу».
Це сталося за два тижні до російського наступу. За словами експерта, якби те відбулося трохи пізніше, вони били б росіян із тилу, й таким чином хід війни склався б по- іншому. Та це — не їх помил­ка.
На думку Філіппа Кар­бера, 95-та бригада — най­краща в усьому світі. «Я скажу, що вони справді найзразковіша українська бригада, тому що служили з американськими військовими на Близькому Сході», — підкреслює експерт.
Процес відродження армії забере набагато менше часу, аніж нам здається. Так, у сенсі технічного оснащення вона — ще й нині анахронізм. Багато того, що є, скажімо, в НАТО чи Китаю, у нас навіть не бачили. Хіба що чули про нього. Але в нас є отой бойо­вий дух, який також стає важ­ливою стратегічною зброєю. А ще є — і це дивно, парадок­сально — окремі частини, що блискуче володіють воєнним мистецтвом...
...До речі, наші ЗМІ часом аж надто скептично пишуть про бойовиків, наголошую­чи на тому, що вояки з них нікчемні. Звичайно, є серед «вати» й такі — ті, що вчора випущені з буцегарні й споку­силися на легкий заробіток, уписавшися в бойовики. Є алкоголіки й наркомани. Але є й добре підготовлені вбивці, що мають за собою серйоз­ну виучку, великий бойовий досвід. Скажімо, не злічити сатиричних стріл на адресу злополучного Гіві, що був од­ним із командирів бойовиків, які штурмували Донецький аеропорт.
Волонтер Олексій Мо­чанов коментує образ Гіві з нашої преси. Єдине, в чому вона має слушність, це те, що Гіві — унікальний покидьок. Це не оперетковий персонаж кавказького походження, а виходець з Іловайська. За паспортом — Михайло Толс- тих. Зоологічно ненавидить усе українське. І він, за сло­вами Мочанова, не дурень і не ідіот. «Він сволота, але сволота професійна» і за ним — протитанковий підрозділ, танки й незаперечний ав­торитет у бойовиків. Або ж скарикатуризований нашими ЗМІ Моторола. За паспортом — Арсеній Сергійович Пав­лов з міста Ухта (Республіка Комі). Ми презирливо пише­мо, що це всього-навсього вчорашній мийник машин. Але перед автомийкою він служив в елітних військах морської піхоти. «Коли ми всією країною кричимо, що «Гіві» і «Моторола» — це два смішні покидьки, то запитай­те: чи не смішно, що з цими двома покидьками з травня регулярна українська армія, МВС і СБУ нічого не можуть зробити? Можливо, все трохи по-іншому?..».
Щоб боротися з такими ворогами (не кажучи вже про російський спецназ та елітні десантні частини), самого патріотизму й ентузіазму мало...
(Далі буде).