Хоча українців і закликали уникати масових богослужінь на Великдень через загрозу обстрілу церков російськими військами, освячувати великодній кошик люди все ж ходили. У деяких регіонах навіть говорять про рекордну кількість прихожан цьогоріч. Нині як ніколи гостро постало питання щодо того, до якої церкви йти — київського чи московського патріархату. Як пройшов Великдень на Шполянщині, що клали у святкові кошики та скільки церков ще залишаються у "ворожому" патріархаті — дізнавалася "Шполяночка+".
“Обережно та дотримуючись встановлених правил при повітряних тривогах”. Так українців закликали йти до храмів 24 квітня. На Черкащині Великодню ніч спершу хотіли зробити вільною від комендантської години, однак згодом вирішили як і по всій країні все ж ввести її — із 23:00 до 5-ї години ранку.
Настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці м.Шпола ієрей Роман Саломатін розповів: цього року богослужіння розтягували до припинення комендантської години.
"Прихожан було трохи менше, серед них — багато переселенців. Кошики, які несли люди, не відрізнялися від минулорічних, хіба що люди принесли на освячення свої минулорічні запаси вина, яке у магазині не продавалося", — пояснив священник.
«Битва» за серця людей чи за цінності?
Чи не найобговорюванішим питанням було питання, до якої церкви йти на Великдень. Не лише священники, а й військові, діячі культури, освітяни, представники влади вже не раз пояснювали, чому треба йти до українського храму, київського патріархату. Однак ще залишилися села, звідки досі великоднім ранком приносять паски "зі смаком москви". Бо ж не всі церкви ще змінили патріархат.
За словами Романа Саломатіна, станом на сьогодні у Шполянській громаді до Православної церкви України перейшли храми в селах Надточаївка, Бурти, Сигнаївка, Мар’янівка, Васильків, Сердегівка. У московському патріархаті поки лишаються Кримки, Лебедин, Лебединський монастир, Топильна та Шпола.
"Частина з них перейшла раніше, до початку повномасштабного вторгнення — це Терешки, Капустине, Матусів. А Лип’янка ще задовго до цього перейшла до ПЦУ" , — додав священник.
Стосовно того, чи були випадки, коли селяни не могли дійти у цьому питанні згоди, священник відповів: були, але це поодинокі:
"Можливо, десь була одна людина, яка за «русскій мір». Але це рідкісні випадки".
Самі "московські" священники на бажання людей змінити патріархат реагували подекуди досить агресивно, зауважив Роман Саломатін. А подекуди ще й крали все, що бачили.
"Зателефонували мені мешканці Терешок і попросили відслужити біля храму молебень за Україну та українських воїнів. Їхня церква — в московському патріархаті. У село наїжджав служити московський священик Роман, зі Сміли. Як він сам себе називає, "малорос". Я приїхав туди із ще двома священниками. Але в той же час без будь-якого оголошення про службу в селі приїхав отець Роман, взявши із собою на підтримку мешканців інших сіл, бо місцеві до нього на службу не ходять вже доволі давно. Людей обурило служіння неоголошеної служби, також вони почали розповідати про скверне відношення отця Романа до селян за минулі роки. Від самого отця лунали слова "у кого документи, того і церква" незважаючи на те, що в храмі були присутні люди, які власноруч його будували і бажали перейти до ПЦУ. Тобто громада їм не потрібна, їм потрібні лише приміщення і статистика. Зрештою, він із поліцейськими поїхав до Шполи "поглянути на документи про право власності на храм". І повернулися з нічим, бо документів не було ніяких. Відповідно, громада вирішила замінити замки і попрощатися з руськими священиками", — розповів ієрей.
По цьому, додав він, почалося найцікавіше — «московські» отці почали виносити з храму все, що лежало так і не так. Більшість із тих речей купували за кошт громади, але то їх не турбувало:
"Коли я запитав селян, чи будуть вони це все в них забирати, вони відповіли в серцях: "Хай вже забирають аби тільки якнайшвидше їх здихатися і більше не бачити".
Схожа ситуація була і в Сигнаївці. Староста села Оксана Аверьянова розповіла, як спіймала московського священника «на гарячому».
«Це було 25 березня. Наприкінці робочого дня я помітила, що новоспечений отець підозріло виносить клунки із сільської церкви і озирається довкола. Я підійшла до нього, попросила сказати й показати, які речі він узяв із храму і поклав до своєї автівки. Отець постійно повторював, що це особисте, але відмовлявся це довести. Після мого чергового натиску, чоловік все ж відкрив машину й показав "персональне майно": позолочені чаші, срібний хрест, євхаристійні набори, Євангеліє в окладі та інше. Зрозумівши, що це крадіжка, я негайно викликала поліцію», — розповіла вона.
Тим часом біля сільської церкви зібралися свідки. Згодом правоохоронці склали протоколи і вже за кілька хвилин до церкви зійшлися ледь не всі жителі села, щоб захистити свій храм від грабунку.
«Чому свій? Сигнаївчани збудували його давним-давно власними силами та коштом. Думаю, люди не могли допустити подальшого існування московського патріархату у своєму домі — Сигнаївці. Вчинок московських запроданців спонукав сигнаївчан терміново ухвалити єдине правильне рішення в час повномасштабного вторгнення росії на нашу землю — перейти до Православної церкви України. Вважаємо цю подію маленькою перемогою в нашому протистоянні московії, — пояснила староста. — Люди, бережіть свої церкви, за вас це ніхто не зробить! Російські священники почули, що пахне смаженим і вивозять із храмів все, що можна вивезти».
Уже 7 квітня у Сигнаївському храмі Успіння Пресвятої Богородиці відбулося богослужіння та спільна молитва за Україну. А 9 квітня протоієрей Петро Блонський разом із жителями села відправив божественну літургію українською мовою. На Великдень, за словами Оксани Аверьянової, біля храму зібрались майже всі жителі Сигнаївки. Всі були сповнені радості і віри в перемогу.
"Якби це об’єднання відбулося 30 років тому, можливо, й війни не було б"
Крім відкритого несприйняття думки про зміну патріархату, трапляються і випадки, коли «московські» священники нібито і демонструють готовність волонтерити, допомагати переселенцям, говорять про Україну, але патріархат не змінюють. Про перехід вони говорять обережно, або взагалі не порушують це питання. Роман Саломатін пояснює: за такою позицією може стояти їхній страх перед керівництвом.
Однак при цьому він додав: мати зараз об'єднану українську церкву дуже важливо.
«Якби це об’єднання відбулося ще 30 років тому, то, можливо, й війни не було б», — говорить священник.
Духовний фронт на війні, безперечно існує, каже ієрей, і він неймовірно важливий.
«Безперечно, віра може допомагати і підтримувати. Але лише священник, який сам перебуває в зоні бойових дій, під обстрілами і кулями плечем до плеча з солдатами, зрозуміє їх найкраще і зможе допомогти», — пояснив він.
На відносно мирних територіях священники теж можуть допомагати, зазначив Роман Саломатін. Зокрема, переселенцям.
«До нас у храми приходять переселенці. Ми прагнемо допомогти їм і духовно, і матеріально», — розповів він.
Також, додав він, священники долучаються до волонтерської діяльності, яку не планують полишати і після перемоги України.
За повідомленнями численних засобів масової інформації, нині РПЦ активно допомагає кремлю розселяти в росії примусово депортованих українців. Таких людей тисячі, і коли вони зможуть повернутися додому і чи зможуть взагалі – невідомо. І це лише частина того, що робить ворожа церква, воюючи проти мирних українців. Тож маємо надію, що невдовзі всі громади Шполянщини, які роками ходили до храмів, шукаючи підтримки у складний час, приймуть рішення про перехід до української, сподіваємося, невдовзі – єдиної – церкви, де будуть молитися за перемогу України.
Сергій Зубатов