Близько трьох десятиліть урологічне відділення носило статус міжрайонного
Перші ліжка урологічного профілю з'явились у складі хірургічного відділення на території лікарні по вул. Мар'янівській, де урологами працювали Михайло Іванович Пустильник та Володимир Юхимович Дідук. У 1976 році в новозбудованій лікарні відкрили відділення урології на 30 ліжок, яким завідував М. І. Пустильник. Ординатором працював В. Ю. Дідук. Наприкінці 70-их років до лікарні приїхали Ірина Володимирівна Мудрик та Володимир Олександрович Тимченко.
У 1978 році М. І. Пустильник запрошенй до Черкаської обласної лікарні на посаду завідувача урологічного відділення, він став обласним урологом. Очололив урологічне відділення В. Ю. Дідук.
І. В. Мудрик через 2 роки переїхала до Києва, а В. О. Тимченко – до Білої Церкви. З 1983 року, після спеціалізації з урології, з хірургії перейшов до урологічної служби А. О. Іванов і з 1984 року призначений завідувачем урологічного відділення. В 1978 році ряди урологів поповнив Володимир Юхимович Мартинюк. Після раптової смерті В. Ю. Дідука на цих двох спеціалістах понад 20 років трималась урологічна служба й було зроблено сотні операцій, включаючи аденектомії та операції на сечовому міхурі. Оперували й на нирках з приводу сечокаменевої хвороби.
Близько 30 років урологічне відділення носило статус міжрайонного й надавало допомогу хворим з Катеринопольського, Городищенського та Корсунь-Шевченківського районів.
Володимир Юхимович Мартинюк більшу частину життя провів на роботі в лікарні й часто допомагав оперувати й хірургам. Не виніс фізичних та нервових перевантажень і пішов передчасно з життя.
2007 року органічно вписався в колектив лікарні вже сформований, досвідчений уролог Андрій Павлович Домчук.
На жаль, лиха доля не обійшла й урологічне відділення: спочатку скоротили ліжка у відділенні, а на сьогодні залишили лише 10 ліжок у складі хірургічного відділення. За часів існування лікарні всі урологи були кваліфікованими та відповідальними спеціалістами, а М. І. Пустильник, працюючи в лікарні, захистив ще й кандидатську дисертацію.
Не можна не згадати й вірних, надійних помічниць – медичних сестер, які більшу частину свого трудового життя віддали урологічній службі. Це Наталія Сидорівна Вітренко, Галина Володимирівна Кройтор, Віра Петрівна Матвієнко, Надія Іванівна Лісовенко, Людмила Миколаївна Ковіка, Олена Степанівна Здоровець.
Нагадались часи початку 80-х років, коли ми були молодими, заповзятими й з почуттям гумору. На той час в осінньо-зимовий період проводили щоденні виїзди бригад лікарів, на яких оглядали жителів сіл та диспансерних хворих. В УАЗ вміщалась бригада з 8–10 спеціалістів (терапевт, хірург, уролог, невролог, педіатр, акушер-гінеколог, психіатр, ендокринолог, лор і т. д.), яка вирушала «на багаті села». В амбулаторію чи ФАП запрошували 70 – 80 жителів села на огляд.
Приходило завжди більше жінок. Якщо більшість спеціалістів до 13–14 години закінчувли огляд, то терапевту було неперелевки. Почують, що Надія Іванівна Осадченко приїхала, і йде на огляд пів села.
Закінчували прийом о 15-ій, 16-ій годині, а хлібосольні господарі ще й обідом хотіли пригостити. Поверталися вже затемна.
– За явкою жителів відслідковував оргметодкабінет і якщо мало приходило на прийом людей, місцеві медпрацівники отримували «прочухана» й наступного дня чекали вже сотню викликаних, – пригадує Анатолій Іванов. – Бувало, огляну своїх, читаю щось, і тут чую під дверима: «Хто ж з гінекологів? «Грузин» чи ні?» (чомусь так гінеколога М.О. Муковоза охрестили). Через якийсь час чую, ця ж бабця, вийшовши з кабінету гінеколога: «Та він, він. Ох і гарно оглянув! Піду ще й кумі Онисці скажу, нехай прийде покажеться».
Всі мали гарне почуття гумору і не раз піднімали настрій своїми медичними історіями, це допомагало знімати напругу і поліпшувати настрій.
– Після сотні оглянутих наступного дня вранці їдемо, – пригадує А. О. Іванов, а Н. І. Осадченко (терапевт – ред): «Хоча б сьогодні менше було людей. У мене після вчорашнього огляду вуха від трубки болять, і права рука – від накачування груші (всім же тиск міряла)». Б. Ф. Войтович (хірург – ред.) і собі підкине: «У мене палець ось не згинається, – наоглядався прямої кишки». Завершує М. О. Муковоз (гінеколог – ред): «Вам ще добре, а я ліг спати й тільки очі зімкну, а перед очима: блись- блись… Махну рукою, а воно знову…».
І такі виїздні прийоми були. У село їдемо, зранку сміємось, анекдоти свіжі розповідаємо, а назад – викручені та виморені – мовчимо.
(Відомості про історію служби допоміг зібрати Анатолій Олексійович Іванов, який працює в лікарні з 1976 року).
Далі буде.
Підготував Олексій Пірогов