Кілька тижнів поспіль в соціальній мережі «Фейсбук» шполяни ламають списи навколо пасажироперевезень. Скандал розгорівся через спробу підприємця з Городища Андрія Сорочука просунути власний мерседес-спринтер на маршрут зі Шполи до Києва. Звісно, це викликало невдоволення місцевого підприємця, директора АТП 17150 Віктора Сушка. І шполяни, і городищани, активно коментуючи ситуацію, розділились на два табори — тих, хто підтримує немісцевого перевізника і тих, хто насмерть стоїть за свого, шполянського. Кореспонденти «Шполяночки+» намагались поспілкуватись з обома перевізниками. Що вдалося з'ясувати і хто обслуговуватиме людей — далі у нашому матеріалі.
Все почалося з публікації у Фейсбук такого собі користувача «Романа», який від імені Асоціації перевізників України закинув Шполянському АТП-17150, буцімто, підприємство не надає якісних послуг нашому населенню: «…На прохання та побажання жителів Шполи та району були зроблені додаткові рейси за маршрутом Шпола-Київ. Оскільки місцевий перевізник не спроможний забезпечити перевезення пасажирів, було прийнято рішення допомогти людям, аби вони мали змогу доїхати до Києва. Вчора, 11.07.2018 в місті Шпола було здійснено тиск на водія маршрутного транспортного засобу! Прийшли хлопці в формі АТО із водієм автобуса пана Сушка і почали примусово пересаджувати людей до автобуса Сушка! На яких підставах і правах це було зроблено?! Людям дають право вибору! І зі слів пасажирів, водій Сушка постійно погрожував, що горітимуть автобуси. Права людей мають стояти на найвищому місці!»
Після такої заяви, даремно очікуючи на бодай якісь офіційні коментарі (так би мовити постраждалої сторони) перевізника Андрія Сорочука, ми звернулися особисто до Віктора Сушка, щоб дізнатися, чи справді мав місце такий скандальний і неприпустимий випадок у Шполі.
У розмові із Віктором Вікторовичем йшлося про те, хто є хто в цій ситуації. Дійсно, як і йому, так і всьому колективу очолюваного ним підприємства, кількість якого сягає понад 80 осіб, вкрай неприємною видалася ця прикра історія зі звинуваченнями.
— Ми готові розглядати будь-які скарги чи пропозиції від шполян, але брутальні образи — це дикість, — каже Віктор Сушко. — У нас є всі необхідні дозвільні документи, ліцензії, страховий поліс, щоквартальна державна технічна діагностика техніки, ми маємо стандартні автобуси для пасажироперевезень. До того ж, ми входимо до Асоціації Міжнародних автомобільних перевізників. Окрім того, 1 мільйон 200 тисяч грн на рік сплачуємо податків і зборів, з них — 242 тисячі грн — у міський бюджет за найманих працівників. Чи легко нам даються нині заробітки? Ні міський, ні районний маршрути прибутків не приносять. Саме тому, певно, у Городищі й районні рейсові автобуси зараз не ходять, бо це збитково, місцеве АТП там уже ліквідоване, а приватний бізнес не візьметься за неприбуткові маршрути. Ми ж тримаємося за рахунок рейсів до столиці, але й із них ми виграли під час тендеру лише три, а ще три виграли луганські перевізники, які, як виявляється, не мають задекларованої в пакеті документів сучасної і комфортабельної техніки, навіть в повному обсязі не мають змоги обслуговувати ті три маршрути, а лише один із них — о 16.00. Люди переважно про це не знають, тому думають, що брудний і не зручний автобус належить АТП, нарікають. Насправді ж ми ніколи не допускаємо, щоб наші автобуси були брудними. Рейси на Київ обслуговують два комфортабельні МАНи, придбані в 2014 році, а також «Богдани». Водії мають дуже великий стаж роботи, шановані в нашому районі люди. Яке право мають їх ображати заїжджі заробітчани, які займаються звичайним «грачуванням», не мають ліцензій, конкурс на маршрути не вигравали? Яке право мають наводити такі наклепи? Ніхто з нашого підприємства не вдавався до насильного пересаджування пасажирів, тим більше ніхто не перевдягався у форму АТО. Це просто ницість — використовувати воїнів у цьому фарсі. Всі місцеві волонтери і АТОвці знають, скільки ми надали допомоги, і надалі продовжуємо допомагати фронту, ще на початку війни на передову віддали КамАЗ і не афішували це.
Голова Шполянської районної спілки учасників АТО Віктор Савчук, коментуючи подію, підтвердив, що спілка не організовувала таких акцій.
— Може хтось і був там з числа АТОвців, але про це нашому активу нічого не відомо, — сказав Віктор Васильович.
Не знають про городищанських перевізників ні в міській раді, ані в райдержадміністрації. За словами заступника міського голови Віталія Плетіня, в оголошеному конкурсі на міські пасажирські маршрути ніхто участі не взяв. Тобто, ця ділянка є соціальною, а отже, — неприбутковою, тож і бажаючих немає. Тож між міською радою та АТП-17150 згідно із законодавством укладено угоду про співпрацю та продовжено дію автобусних маршрутів на території громади. А маршрути по селах району організовувала райдержадміністрація. Як повідомила завідувач сектора економіки Олена Козак, їх обслуговує до 2020 року також «Шполянське АТП-17150», яке було єдиним учасником конкурсу.
Як бачимо, бажаючих легально обслуговувати міські й внутрішньорайонні маршрути в нашому районі, окрім АТП-17150, немає.
— Та і в нас особливого бажання брати збитковий тягар на свої плечі немає, — каже Віктор Сушко. — Але ж ми є однією шполянською спільнотою, просто спрацьовує бажання не допустити занепаду, як у Городищі та інших районах, де вже немає внутрішніх рейсів, і люди самотужки вирішують свої проблеми з тим, щоб дістатися, куди їм треба. А взагалі, з метою підвищення прибутковості планую в майбутньому відкрити рейси Шпола-Варшава, на які поставити наявні МАНи.
Віктор Вікторович запропонував разом з’їздити в Городище та запитати в самого Андрія Сорочука, на яких підставах вони здійснюють свою діяльність. На узбіччі біля автостанції стояв вантажний мікроавтобус, біля якого збиралися потенційні клієнти. Запитали у водія, чи має ліцензію на перевезення, страховий поліс на кожного пасажира, технічну діагностику транспорту, наявність результатів медичного обстеження водія в подорожному листі. Нічого цього він показати не зміг. Зателефонувавши пану Андрію, аби зустрітися, він сказав, що в Городищі його на цей час немає, але вже знав, що кореспондент приїхала із Віктором Сушком. Очевидно, що віч-на-віч з конкурентом, в якого намагаються відібрати клієнтів, бажання говорити у городищанських перевізників немає. Але побаченого із відправкою так званого рейсового мікроавтобуса стало достатньо, аби переконатися, що альтернатива, яку запропонували шполянам городищенські перевізники, далеко не є кращою, а навпаки — вона поза законом, ризикована.
— Держава нині закриває очі на нелегальний бізнес в сфері пасажирських перевезень, який не дає жодних гарантій пасажиру на безпеку, — додає Віктор Сушко. — Я розумію, що людина прагне чим швидше доїхати в гарних умовах зі Шполи до Києва. І в неї є вибір: вона може поїхати на автівці тих, хто таксує, на приватному мікроавтобусі, шляхом схеми «бла бла кар». Їх ніхто не перевіряє і не штрафує. А може придбати на наш автобус в касі автостанції квиток, який включає в себе страховий поліс, і поїхати на легальному рейсі. Я не проти конкуренції, але я за те, щоб ми конкурували в правовому полі, а не поза ним. І навіть, якщо так званий перевізник, який сам собі придумав маршрутний рейс Шпола-Київ, здійснює обслуговування шполян, то нехай їде в час, коли наші автобуси не йдуть. Але він зухвало намагається відібрати у нас кількість пасажирів, їдучи водночас із нами, до того ж нас при цьому ще й безпідставно звинувачуючи.
Із всього шполянам, які не дуже горять бажанням розбиратися, на чиєму боці більше правди, насамперед хочеться мати широкі можливості із проїздом до столиці та комфортні умови. У кому вони вбачають задоволення своїх запитів, з тим і їдуть — з гарантіями, чи без, платячи податки в місцевий бюджет, чи ні. Як кому воля велить.
Наталія СТОРЧАК