Днями до редакції «Шполяночки+» завітав непересічний гість. Житель Василькова і в недавньому звичайний механізатор СПОП «Відродження» Святослав БОДНАР став людиною з особливим статусом — захисник України, оборонець державних кордонів від підступного окупанта. Побачивши своє фото на сторінках нашого видання, солдат вирішив ближче познайомитися з нашим колективом та висловити вдячність тим, хто підтримував його весь цей нелегкий час.
Вже майже рік Святослав — боєць Сухопутних військ ЗСУ, перебуває в зоні АТО в найгарячіших точках Донбасу. Волонтерам Лілії Усик та Галині Лоцман не завжди вдавалося побачити його під час поїздок до земляків на фронт, адже він постійно знаходився у засекреченій зоні. А ко ли пронирливим волонтеркам все ж таланило проїхати заборонену лінію, ці зустрічі завжди були розчуленими, зі сльозами на очах. Всі передачі Святослав завжди отримував, навіть, коли не міг виїхати до волонтерів.
— Хочу, щоб знали усі, хто хвилювався за мене, піклувався і передавав мені все необхідне, як це мені допомагало — насамперед, в духовному сенсі! Я такий вдячний своїм землякам за під- тримку! Особливу подяку висловлюю керівництву СПОП «Відродження» — Юрію Ляшенку, його донькам Тетяні та Оксані, керівництву ГК «ЛНЗ» та ТОВ « Шпола - Агро - Індустрі», вдячний колективу Васильківського НВК, жителям села Васильків, сільському голові Івану Дубині, а також трудовому колективу районного суду, в якому працює моя сестра Алла Бараненко, і рідним, звісно, — батькам та родичам.
Надзвичайно вдячний Святослав Боднар і волонтерам Лілії Усик та Галині Лоцман, яких він тепер вважає рідними людьми. А ще — волонтерам із Золотоноші, які теж часто навідувались до своїх земляків і не забували привозити передачі і їхнім побратимам.
Напередодні Дня Незалежності України його комбат, підполков ник Сергій Мура сказав: «Їхатимеш, Святославе, на своєму «Уралі» — братимеш участь у
військовому параді у Києві». Потім відмінили парад техніки — запросили марширувати. Відтак наш боєць зі зростом 1м 95 см став учасником святкового військового параду на Майдані Незалежності, єдиний не лише зі Шполянщини, а й всієї Черкаської області.
Згадує Святослав про фронтові будні неохоче. Єдине, чим поділився — побачив таке, чого не бажає жодній людині. Він дивився в очі смерті, не кліпнувши повікою, бачив у кого стріляв: це люди багатьох національностей, кремлівські найманці, серед яких — і китайці, і японці, і казахи, і буряти, і багато інших. У війни не буває пристойного обличчя, кожна війна — то особливий вираз жаху. Саме йому вдалося пережити всі її жорстокі реалії і при цьому зберегти внутрішню рівновагу та глибоку віру у Велику Перемогу.
Коли наш кореспондент сфотографував Святослава на згадку про зустріч в центрі нашого міста, до нас підійшов якийсь чоловік і запитав: він справжній, чи з тих, хто «просто обрався»? Їх же багато зараз ходить, але не всі справжні!
— Він — справжній! — відповіли йому. — З першої лінії оборони нашої держави!
Наталія ДАВИДЕНКО.