«Сім футів під кілем»… Це морське побажання успіху, удачі та безпечного плавання кожен із цих ветеранів-моряків чув за свого життя не раз. За плечима кожного з них – своє минуле, але спільною упродовж багатьох років залишається традиція: у День Військово-Морських Сил Збройних Сил України збиратися разом. Щоб вшанувати тих, кого вже немає поруч, згадати, підтримати і просто поспілкуватися. Минулої неділі вони знову зустрілися.
У 2010 році, коли у міському Парку Слави було встановлено пам’ятний знак –12-тонний камінь з якорем – це місце стало символічним для вшанування усіх колишніх і нинішніх військових-моряків, які були і залишаються вірними своїй присязі.
Щороку серед учасників заходу присутні брати Хабленки – 80-річний Олександр, який очолює Спілку моряків Шполянщини, та 75-річний Анатолій.
"Коли мене призвали в армію, мій брат Олександр вже ніс службу на підводному атомному човні на Північному флоті колишнього Радянського Союзу, – пригадує Анатолій. – Пам’ятаю, як у 1966 році він приїхав у відпустку додому, розповідав про свою службу і застерігав мене, щоб не йшов у підводники: «Бо я вже відслужив і за себе, і за тебе" – казав, жартуючи. (Доводилося тоді морякам служити аж шість років).
Та доля розпорядилася інакше. Анатолія теж взяли на флот, щоправда, у підводники не потрапив, службу ніс на крейсері у Севастополі. Але вже не шість років, як брат, а три. Потім навчався у морехідному училищі, служив у Балтійському пароплавстві.
З кожним роком ряди шполянських ветеранів - моряків, на жаль, рідшають, та День Військово-Морських Сил для них залишається назавжди особливим і дорогим святом.