Депутат Шполянської районної ради Тетяна ІЛЬЧЕНКО:
Вірю, що «Діждемося-таки ми Вашингтона з новим і праведним законом!»
Минув ще один рік незалежної України, а день нашого найбільшого державного свята продовжує під-сумовувати прожите не з кращими результатами. У серці живий досі біль і гіркий смуток, бо незалежність дається нам надто дорогою ціною — ми втрачаємо тисячі життів найкращого цвіту українського народу і при цьому не в силі побороти найбільшого внутрішнього ворога — корупцію, зраду, низьку суспільну свідомість. Напередодні 24-ї річниці незалежності України думається про наступне.
Цього року я перебувала в Греції саме в той час, коли бурхливо велася дискусія в українському соціумі, чи буде в цій країні дефолт? Так їм, мовляв, і треба: нехай не будуть такі ледачі і розумні, звикли сидіти на шиї у Європи. А Греція в ті дні готувалася до референдуму і проявляла активну громадянську позицію. Коли вони бачили жовто-блакитні стрічечки на нашому одязі, вони посміхалися і дружелюбно нас вітали. У нас була екскурсія в Афінах, і я бачила, як громадяни готувалися до протестних акцій. Екскурсовод нам сказала: «Дуже добре, що ми провели екскурсію, бо за декілька годин у нас відбуватиметься громадянська акція, на якій ми заявлятимемо державним органам про своє ставлення до погіршення рівня життя. Ми активні в питанні контролю за діяльністю державних органів. Вони повинні працювати так, щоб нам було добре. Ми саме за це їм платимо гроші».
Я пригадала слова Маргарет Тетчер: «Немає державних грошей, а є гроші платників податків. І влада повинна про це пам’ятати!».
Я зрозуміла, що нову країну не зможуть побудувати громадяни з мисленням напівсовєтським, напівпатріотичним, напівєвропейським. Нам необхідне відродження в кожній людині національної свідомості та державницького мислення, усвідомлення того, що від кожного залежить, в якій країні ми живемо та яку країну залишимо дітям. Від кожного!
У зовнішньому середовищі най-більш вразливими є найменші країни. Вони знають, як ніхто інший: якщо ти не змінюєшся, то обставини та зовнішнє середовище тебе розчавлять. Як приклад — Люксембург, 20-та за розміром, але з кінця, країна. Населення нараховує близько півмільйона людей. Довжина доріг всього — 147 км. І при всьому цьому ця країна є однією з найбагатших країн світу з прибутку на душу населення. І в цій країні одні з найвищих заробітних плат в Європі!
Як це можливо? Ви можете сказати: все просто — офшорна зона. Спрощення податку... Дозволяєш капіталу вливатися... Отримуєш багато грошей... Але не все так просто, як може здаватися! Вивчивши економіку та історію цієї країни, ви зрозумієте, що вона постійно адаптується до змін навколишнього середовища. Наприклад, до 60-років ХХ століття Люксембург славився своєю сталеплавною промисловістю. Люксембург зрозумів, що за сталлю майбутнього немає. Сталь в недалекому майбутньому не матиме такого попиту. Країна скоротила виробництво сталі, почала розвивати хімічну промисловість. Коли почав набирати оберти Інтернет, керівництво Люксембурга прийняло рішення: ми зробимо свою країну передовою в Інтернеті. І державна програма говорить: до 2020 року вся територія Люксембурга буде покрита Інтернетом зі швидкістю 1Гбіт/с!. В 2009 році через відмивання грошей у Люксембурга виникли великі проблеми зі світовою спільнотою. У цієї країни не було вибору, як і у нас зараз, і вони вимушені були змінюватися. Вони швидко змінили законодавство, адаптувалися під світові норми, і капітал знову пішов в країну.
Поряд з цим Люксембург — країна висококваліфікованих робітників. Во-ни знають не менше 5 мов, бо такими є виклики сучасної світової спільноти. Країна турбується про своїх громадян, а громадяни чітко знають, в якій країні вони хочуть жити, невпинно контролюють державні органи, бо усвідомлюють, що самі і є владою.
Світ навколо нас постійно змі-нюється, а багато хто до цих пір порівнює своє життя з життям в Радянському Союзі, який розвалився і вже ніколи не відновиться. Ми не можемо продовжувати жити так, як ми жили вчора, позавчора, місяць, рік, десять років назад.
А на скільки ми з вами готові адаптуватися і змінюватися? Наскільки кожен в собі готовий визнати правду і поставити під сумнів все те, у що він вірив ще вчора? Наскільки ми відкриті для того, щоб подивитися, що відбувається в світі зараз, як змінюються технології, які нові знання потрібні будуть завтра? Від цього залежить розвиток нашої держави та добробут кожної родини.
Ми повинні стати країною, яка думає не лише про сьогодення, а на роки, якщо навіть не на десятиріччя вперед! І я щиро вірю у слова нашого великого Пророка Тараса Шевченка: «Діждемось-таки ми свого Вашингтона з новим і праведним законом!».