... На середину вересня 1944 записи у щоденнику Митрополита Андрея Шептицького обриваються...
Польський граф Шептицький, який став українським священнослужителем, як і всі нащадки аристократичних родів, початкову освіту здобував удома, а згодом вчився в гімназіях у Львові та Кракові, монах, який став депутатом Віденського парламенту, мультимільярдер, який всі свої статки вклав у розбудову духовної, незалежної та багатої на всіх рівнях Української держави, Воїн духу, який досконало володів українською, англійською, французькою, італійською, німецькою, польською, староєврейською, латинською та грецькою мовами, Захисник української церкви та духовенства, який рятував життя євреїв, ризикуючи власним життям та свободою, як життями і свободою своїх близьких та однодумців, Праведник Світу, який із християнським смиренням приймав усяку владу, маючи надзвичайну сміливість та вміння протистояти найпотужнішим та найстрашнішим у цьому світі системам – монархіям, тоталітаризму, нацизму та безбожному большевизму – все це про одну людину, Могутнього унікального Воїна Духу і Слова, який своїм життям цілковито заперечив саму суть приказки "один у полі не воїн"... – пише Julia Sogor на своїй сторінці у Фейсбуку.
... Про свою останню в цьому житті офіційну, узгоджену з канцелярією УГКЦ – зустріч – уже дуже слабий Митрополит не напише і не згадає нічого і нікому... Зустріч протриває понад дві години очі в очі, і відвідувачка залишить покої Митрополита з іншого входу – заплакана та цілковито закутана у велику шалянову хустку темно-бордових та лілових кольорів... І сама відвідувачка ні потім, ні далі ще довго нікому не розповідатиме про цю зустріч ані пів слова... Проте напише... уже у своїх власних щоденниках...
... Хронічна хвороба Митрополита, отримана ще в юному віці – в часі служби у привілейованому австрійському полку уланів у Кракові, коли за пів року Роман Марія Олександер Шептицький захворіє важкою формою скарлатини, яка ускладниться хронічним захворюванням лімфатичної системи із запаленням суглобів – почала різко прогресувати; і Митрополит реально страждатиме від сильних затяжних нападів болю, а ще йому поступово відмовлятимуть руки. До усього цього ослаблений імунітет зляже під ударом грипу, що вдарить ускладненням на серце...
Проте потрібно розуміти хто такий Митрополит Андей Шептицький, якому навіть в часі важкого недугу, навіть не маючи сили сісти на ліжку, реально було до снаги продовжувати управління Львівською архиєпархією... Будучи абсолютно при ясній свідомості та глибокому розумінні реальності, усвідомлюючи та відчуваючи своє майбутнє, а головне – майбутнє найближчого оточення та Української греко-католицької церкви, він спокійно та методично готував свій відхід до Царства Творця Нашого Всемилостивого...
Підписував всі документи, проводив найнеобхідніші зустрічі, а коли руками не міг володіти, то найважніші документи та листи підписував, беручи ручку пера в уста і, нахилений над документом, виписував свій підпис...
Поруч із важкохворим Митрополитом Андреєм повноваження переймав архиєпископ Йосиф Сліпий, якого Митрополит Андрей залишав на своє місце, дуже добре розуміючи Що чекає його власного наступника після...
Митрополита уже не залишали наодинці. Він був забезпечений постійною лікарською опікою чергуючим біля нього лікарем Василем Кархутою і доглядом сестер із медичною освітою із Згромадження Милосердя св. Вінкентія та з Чину Святого Василія Великого. Коло нього постійно перебував рідний брат ігумен Святоуспенської Унівської студитської лаври Климентій Шептицький і кімнатний братчик студит Атанасій Кольбенка, що був поруч із Митрополитом протягом 15 років...
... У ніч на 29 жовтня Андрей Шептицький вголос молився французькою та українською мовами, а потім, після паузи, в присутності священиків, що жили в митрополичих палатах, промовив свої останні пророчі слова:
– Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками, але ви держіться, не відступайте від віри, від Святої Католицької Церкви, від України... Тяжкий досвід, який паде на нашу Церкву, є дуже... хвилевий... Виджу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давньої, та буде обіймати цілий наш нарід.... А Україна... наша вольна і сильна Україна... двигнеться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єдиненою, величною, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу... Буде...
Тільки молитися... і твердо працювати, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися над нашим бідним замученим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка Божа тривала вічно...
...Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі і ревні в служінню Господу Богу. І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшнім Суді..."
P/S
... Йосиф Кладочний зазначав, що після цих слів «... Митрополит замовк... і хоч жив ще до години першої тридцять вдень пополудні... і до 1 листопада 1944 року, дійсно не промовив ні до кого вже ані одного слова...»