Іван Макарович Гончар, уродженець села Лип’янка Шполянського району, безумовно є унікальною постаттю в українському літописі. Його доробок є неоціненною культурно-духовною спадщиною для всіх наступних поколінь України. Він задумався над збереженням артефактів народної культури ще під час Другої світової. В 1950-х він почав збирати свою колекцію у приватному будинку на Печерську в Києві. Радянська влада намагалася ліквідувати нелегальний музей, але Гончар переміг.
Музей його імені з колекцією, зібраною впродовж багатьох років, нині знаходиться в центрі Києві, біля Києво-Печерської лаври. Завдяки Івану Гончару старожитності нашого народу не згинули, не розпорошилися по всіх-усюдах, а стали фондовою збіркою українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Цьому подвижнику національної справи, Великому Українцеві і присвячена книжка «Майстер, або Терни і лаври Івана Гончара», яка вийшла в Міжрегіональній Академії управління персоналом. Автор ідеї цього проекту Василь Яременко добре знав Івана Макаровича, часто бував у нього. У передмові до цієї книжки він, зокрема, пише: «Є в музичній термінології такий термін морморандо, себто спів із затуленими вустами. Колекції вишитих сорочок, плахт, поясів, стрічок, вінків залишали в мене не зорові, а якісь непроминальні зорові мелодійні враження. Мене вражало, що всі ті вишиванки, сорочки і бесаги, плахти і пояси не спеціально були виготовлені для музейних експозицій, а ніби зняті з жіночих і дівочих плеч, ховаючи дівоче щастя, жіноче горе, красу свят, і відтінюють важкі трудові будні. Упорядкувала книжку «Майстер, або Терни і лаври Івана Гончара» поетеса Наталка Поклад, над цим ошатно виданим фоліантом працював колектив музею Івана Гончара.
«Пригадаємо загальновідоме філософське твердження: «Буття визначає свідомість». Отже, погляньмо на буття нашого народу. Помірковане підсоння України, чарівна природа, бурхлива героїчна історія нашого народу сформували поетичну й героїчну душу його, яку він виявив у своїй безмежно багатій, розмаїтій творчості... — йшлося у вступному слові Івана Макаровича під час відкриття музею у далекому 1968 році. — Кожна нація світу за довгі віки свого існування створила, випестувала своє національне дерево життя. Таке національне дерево культурного життя має і наша прекрасна Україна. І тільки тоді, коли ми вважатимемо культурну спадщину нашого народу корінням і стовбуром нашого духовного життя, зарясніють майбутні мистецькі урожаї. Вони цілком залежать від нашого догляду, від культивування цього дерева життя... Широкий світ дав гідно високу оцінку нашій мистецькій культурі. І ми повинні пишатись внеском своєї національної культури у світову інтернаціональну культуру. А чи багато ми самі знаємо про неї? Мабуть, небагато, коли так мало її любимо, а ще менше про неї піклуємося...» Такі думки болісно турбували його душу і серце, але він наполегливо докладав зусиль до задуманої справи, котру, здається, звершити було майже нереально. Але поклик його долі таки увінчався успіхом і продовженням у наступних поколіннях. Усе, що ми бачимо сьогодні в неповторному музеї Гончара, «будить почуття палкої, найщирішої любові до поетичної душі нашої матері України, і любов ця стане могутнім стимулом для її прекрасного майбутнього та буйного розквіту», — про це він мріяв!
27 січня з нагоди 105-ліття з дня народження Івана Гончара у музеї його імені у Києві відбудеться виставка його творчого доробку під назвою. «Творець». А в його рідному селі Лип’янці теж вшановуватимуть його пам'ять — учнівсько-педагогічний колектив готує урочистості у школі, а працівники будинку культури та бібліотеки — тематичну художню та історичну виставку.
Ганна ШВЕЦЬ (фото з архіву).