Вулиця Пролетарська — шлях в Європу чи Азію?

Питання заміни старих ра­дянських назв вулиць, демон­тажу пам’яток тоталітарної дійсності дотепер звучать в дискусіях різних кіл. При цьому противники змін апелюють до історії — «таким було наше ми­нуле, ми, мовляв, не в праві його змінювати». Але йдеться не так про минуле, як про майбутнє. Що ж насправді варто переда­вати нащадкам? Деякі події ми повинні пам’ятати як пересторо­гу — таке ніколи не має повтори­тися. Інші ж служать прикладом, на який треба орієнтуватися но­вим поколінням. Кращі зразки мають бути увічненні в назвах вулиць, площ, парків.

КОЛОНІЗАТОРСЬКА ПОЛІТИКА КРЕМЛЯ НЕСЕ НОВІ ТРАГЕДІЇ
Ще в травні 2011 року гру­зинський парламент спромігся ухвалити закон про заборону тоталітарної символіки СРСР. У липні 2012-го схожий закон при­йняли і в Молдові. У Прибалтиці це питання остаточно вирішили ще в 90-х. Від десакралізації «радянського» залежить, скільки часу суспільства колись со­юзних республік перебувати­муть в умовах пострадянськості зі збереженням відповідних атрибутів, які далі впливають на підсвідомість громадян. На жаль, упродовж років незалежності України і до новітніх кривавих подій центральна й місцеві влади не надавали цьо­му належного значення й про­довжували підтримувати ідеологію російсько-радянських колонізаторів. Це одна з основ­них причин трагедії в Криму й на Сході України, бо український державотворчий дух там не ут­вердився. Натомість далі підтримується колонізаторська політика Кремля. Заскорузла великодержавна модель зво­дилася до похвал «старшому братові». Історію Росії подовже­но в минуле — аж до витоків історії Київської Русі. Історію України догідливо вкорочено до початку Литовського князівства. Звідси випливало, що в українського народу взагалі не існувало інших бажань, ніж роз­чинитися в загальноросійському морі, відмовившись від національної самобутності. Імперський триколір, як чорна діра, свище негативними гаслами: «Геть традицію! Геть національні почуття!». Замість людини — маса, замість сім’ї — колектив, замість нації — жителі.

ЗАМІСТЬ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ — ІМ’Я ВИДАТНОГО ПАТРІОТА І ШЛЯХОВИКА!
Бездомний пролетар пере­став цінувати дім, втратив дбайливість господаря, байду­жий перестав уболівати за всі живі творіння любові — і тут ідейний нігілізм у моральному підґрунті зійшовся з побутовою байдужістю. Щодня проходи­мо міськими вулицями, наз­ви яких обтяжені імперським минулим: Червоноармійська, Леніна, Крупської, Енгельса, Кірова, Пролетарська... Молоде покоління, ідучи чи їдучи Про­летарською вулицею, давно не асоціює її з гаслом «Пролетарі усіх країн...». Девіз, яким розпо­чиналися партійні газети країни, мало хто пам’ятає. І більшість не знає тих, хто будував цей шлях у далеких 50-х.

Спробуємо відновити в пам’яті тогочасні події, а заодно і славне ім’я будівника, який тут працював і жив. Жителька Шпо­ли Олена Колісник пам’ятає 1955 рік, коли повз її хату з Чер­кас на Гайсин (через Умань) прокладали автомобільну тра­су. Будівельники квартирували по всьому кутку. Шляховими справами керував інженер Но­вомиргородського шляхвідділу Степан Демидович Кожум’яка, який повернувся з політичного заслання (Красноярського краю). Робітники з пошаною стави­лися до інженера, який чудо­во розумівся в технічних спра­вах. Ця людина, зупинилася в Ковалів на квартирі у Шполі (вул. Пролетарська, 146). Якось дітям задали вивчити напам’ять ури­вок із роману Пушкіна «Євгеній Онєгін». На їх здивування, Сте­пан Демидович по пам’яті став підказувати в тих місцях, де зби­валися...

— Він не лише умів будува­ти шляхи, мости, але й багато читав. Привозив нам книги і за­охочував до читання, — згадує Олена Олексіївна. — Казав, що цивілізована людина має прочитати щодня мінімум 50 сторінок. Сам дуже захоплював­ся як українською, так і світовою літературою (пізніше ми дізна- лися, що він ще й філолог та соціолог). Дуже любив переклади Михайла Старицького, Ми­коли Лукаша, Бориса Тена, з особливим пієтетом ставився до творчості Шевченка. «Кобзар» мав за «Українську Біблію» і пре­красно декламував напам’ять…

ВІН УЧИВ ШАНУВАТИ ПАМ'ЯТЬ ШЕВЧЕНКА ТА ВІРИВ У ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КАЙДАНІВ
З 1979 року Степан Кожум’яка започаткував покладати «березневі вінки» до дня народжен­ня Тараса Шевченка у Шполі й Лип’янці (коли демонтували пер­ший монумент Кобзарю у Шполі, він викупив його, щоб устано­вити в Новомиргороді, а для лип’янського пам’ятника влас­ними силами зробив підмурок та спорудив колону). На черговому пленумі Шполянського райкому КПУ перший секретар Григорій Наконешний став допитуватися, хто возить і чіпляє до пам’ятника Шевченка вінки. Йому й доповіли: «Тут до Ковалів із Новомиргорода націоналіст їздить, він і чіпляє...» Тоді секретар запитав до гурту: «А хіба тільки націоналісти мо­жуть вінки чіплять? Ми не мо­жемо сплести вінка?..». Це й було причиною того, що надалі кожного року 9—10 березня у Шполі на офіційному рівні поча­ли відзначати Шевченківські свя­та й класти до підніжжя Тарасові квіти та ялинкові вінки. До цих заходів стали активно залучати школи міста та інші установи.

СТЕПАН КОЖУМ’ЯКА ВИСТУПАВ ПРОТИ РУСИФІКАЦІЇ УКРАЇНИ
Клопотав в різні інстанції, щоб видати «Українську енциклопедію», «Автошляховий слов­ник», двотомник творів Михайла Драгоманова, який уклав Іван Савич Романченко (С. Кожум’яка навчався з ним в Одеському інституті народної освіти). Він пе­реконував, що Україна ще буде вільною. Коли у 1954—55 роках відзначали 300-річчя «воз’єднан- ня» України з Росією, говорив, що Болгарія була 500 років під Туреч­чиною, і визволилась. Визволи­мось і ми, але треба, не опускаю­чи рук, боротися...

ПРО НЬОГО ОФІЦІЙНО РОЗПОВІДАЄ ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Щоб повніше окреслити ба­гатогранний світ невтомного трудівника Степана Кожум’яки, іменем якого пропонуємо нарек­ти нинішню вул. Пролетарську, можна звернутися до 13-го тому Енциклопедії сучасної України (2013 рік). У науковій статті висвітлено біографію Степана Кожум’яки — учасника дисидентського руху, громадського діяча, автора рукописного жур­налу «Лісовий струмок», в якому критикував більшовизм. Видавав ілюстрований журнал «Перша ластівка». У 1926 році закінчив факультет соціального виховання, 1928 року — мовно-літературний факультет Одеського ІНО. У ніч із 6 на 7 березня 1928 року за­арештований за звинуваченням у критиці існуючих порядків, засла­ний на 3 роки до м. Йошкар-Ола (РФ), однак диплом про освіту все ж отримав. Після повернен­ня закінчив Харківський автошляховий інститут. Восени 1937- го був знову заарештований за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді й засуд­жений до 10-ти років таборів. У 1947 році звільнений, але в 1949-му утретє заарештований за націоналістичні переконання й засланий на вічне поселення до Красноярського краю, де підняв шляхове будівництво. У 1954 році повернувся на Кіровоградщину, в 1958-му був реабілітований. У 1954—73-х роках працю­вав інженером-шляховиком у Новомиргороді. Прокладав автомагістраль Черкаси—Умань— Гайсин—Брацлав (317 км), про­ектував і керував будівництвом 12 мостів через р. Велику Вись на Кіровоградщині, укладав ав­тошляховий словник (виданий в 1995 році у Львові), листував­ся з митцями Б.Антоненком-Давидовичем, М.Стельмахом, О.Гончарем, І.Романченком, В.Лазурським (філософські, політичні, національні погляди Степана Кожум’яки найповніше відображено в його епістолярній спадщині).

ТАКИ ВИРВЕМОСЬ З ХИЖИХ ОБІЙМІВ «СТАРШОГО БРАТА»!
Лише рік не дожив патріот до проголошення незалежності, яку прорік ще задовго. Степан Кожум’яка говорив, що наше мо­лоде покоління дочекається того часу, коли українська нація            вир­веться з хижих обіймів «старшо­го брата», що наш народ матиме заможну самостійну державу, а ми матимемо прекрасний лад, де будуть ринкові відносини, де буде вільне підприємництво і зазначав, що ці якісні перетворен­ня відбуватимуться еволюційним шляхом, шляхом докорінних змін, і наша Україна посяде гідне місце серед європейських країн.

Архіважливе значення в становленні молодої особистості відіграють школа, музей, бібліотека, Інтернет, телебачення, а також національна топоніміка, суголосна з новітніми реаліями українського суспільства. Питан­ня увіковічення імен, хто боров­ся й страждав за Незалежність України — на часі. Серед них і учасник визвольного руху, багаторічний політв’язень Степан Кожум’яка, який жив у Шполі, бу­дував шлях на Захід, формував національну свідомість наших громадян.

Юрій КОЛІСНИК, професор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.