37-річна Євгенія Панкіна - двічі переселенка, якій довелося повністю перевернути своє життя, залишити підприємницьку діяльність на рідній Луганщині і знайти нову справу на Шполянщині. Жінка навчилась заробляти вирощуванням малини і кавунів, опанувала професію естетичної коучині та спеціалістки з нейрографіки.
Зараз на її захопливі тренінги приходять жінки, аби пізнати щось нове і навчитись малювати нейрографічні картини, які відображають психологічний стан людини.
Як знайшла і реалізувала себе Євгенія Панкіна, через що їй довелося пройти, щоб стати "своєю" - дізнавалась "Шполяночка".
За десять років війни Євгенія змінювала місце проживання двічі: перший раз у 2014 році, другий — у 2022. Жінка разом із родиною переїхала до села Лебедин Шполянської громади з Луганської області, адже звідти родом її чоловік.
"Вперше приїхали сюди, коли ще існував Шполянський район, а місто Шпола було райцентром. Адаптація першого переїзду до Лебедина виявилась важкою. До 2014 року не уявляла, що таке сільська місцевість, як влаштоване село, — розповідає Євгенія. — Що таке криниця у дворі, будинки без централізованої води і комунікацій. Я все життя прожила у квартирі, у нас навіть дачі не було. А тут, півгектара городу, дворище, будинок. Тоді я розгубилась, не знала, що з цим робити і як господарювати”.
Євгенії було морально і фізично важко пристосуватись у селі, на руках малолітній син, нові люди і оточення.
“У 2014 році, як виїжджали, сподівалися на 2-3 тижні максимум. І так вважала не одна я, а всі, хто тоді їхав зі сходу, думали, що все швидко закінчиться і ми повернемось додому", — каже Євгенія Панкіна.
Почала жити у селі очікуваннями, водночас почали освоювати господарство, землю засадили малиною. Через деякий час Євгенія з родиною знову повернулись на Луганщину. Там у жінки була підприємницька діяльність — інформаційне агентство, бюро перекладів текстів з різних мов.
Вдруге повернутись до Лебедина і полюбити цю місцевість Євгенії Панкіній довелося у 2022 році, коли російські війська розгорнули широкомасштабне вторгнення на українські території з масованими бойовими атаками. Жінка була вагітна вдруге донькою.
“Виїжджали важко, у постійному стресі, були обстріли, перекриті шляхи, деякі мости заміновані”, — каже Євгенія. — Коли знову повернулась на Шполянщину, зрозуміла помилки попереднього переселення. Майже 2 роки я жила очікуваннями, що війна закінчиться, лише потім збагнула, так не вийде, треба жити тут і зараз, вкладатися у свій розвиток", — розповідає переселенка.
Далі Євгенія поступово призвичаїлась, комунікувала з місцевими жителями і задумалась як заробляти кошти для сім’ї і приносити користь громаді.
“Проаналізувала, чим я можу займатись. Спочатку це була онлайн-робота, перекладала тексти з англійської мови на замовлення. Паралельно угіддя з малиною давали свої прибутки. Малина росла тривалий час, потім довелося провести скважину з водою, рослинам не вистачало вологи", — продовжила Євгенія.
З часом родина зіткнулись з нестачею робочих рук, щоб вчасно збирати малину у сезон. Вирішили площу насаджень зменшити і залишити частину, яку можна осилити самим. Так Євгенія полюбила село і землю на якій працювала.
Цьогоріч, крім малини, засадили великий город кавунами.
"Посівний сезон на кавуни був пробним, втім вони гарно вродили, — каже жінка, — висаджували різними методами: кидали насіння і садили розсаду. Зрозуміли, як краще родить смачна ягода, тож наступного року плануємо збудувати теплицю для розсади кавунів".
Крім господарювання на городі у Євгенії є улюблена професія, яка стала її втіхою. Жінка вивчилась на естетичну коучиню, спеціалістку з нейрографіки. Спонукало займатись нестандартним графічним малюванням, який стимулює формування нових нейронних зв'язків у мозку, старе відчуття розгубленості і життя в очікуванні. Щоб заспокоїти ментальний стан, вона почала цікавитись нейрографікою в соцмережах.
“Не відразу могла знайти кваліфікованих тренерів з нейрографіки в Україні. Купувала альбоми, олівці, але вони просто лежали, бо не знала як правильно малювати, щоб це було результативно. Потім в соцмережах натрапила на тренерку-психологиню з Харкова, яка проводила онлайн-навчання, записалась на курс і познайомилась з нейрографікою ближче. Дуже сподобалося. Згодом в Україні з’явилось більше інформації про такий метод арттерапії. Відкрили Інститут психології і творчості України, почали розвивати українську і європейську нейрографіку. Я продовжила навчатися, а зараз уже є менеджером інституту",— зазначає жінка.
Тепер Євгенія Панкіна допомагає іншим людям. Має право проводити особисті і групові коучингові сесії та марафони з навчання нейрографіці. Впроваджує цей метод психологічної терапії й на Шполянщині. Співпрацює з громадською організацією, спільно проводять тренінги. Люди безкоштовно можуть прийти і провести час за малюванням, зрозуміти чи привертає їхню увагу таке ментальне хобі.
"Мені приємно, що у Шполянській громаді є запит, тренінги проходять цікаво і деякі жінки обирають самостійні консультації", — зазначає коучиня з нейрографіки.
Євгенія провела два безкоштовних тренінги у просторі "Школи солідарності", який нещодавно відкрився у Шполянській громаді. Запланували ще один захід у кінці листопада.
Тепер Євгенія планує відновити ФОП, аби відповідально сплачувати податки громаді в якій живе, яка гостинно прийняла її з родиною. Каже: хоче розвиватися, жити повним життям і налаштовує на це й інших переселенок з дітьми.
Щодо віри у майбутнє України — однозначно позитивне, вірить у перемогу. Вважає, що українці показали світу, які працьовиті і як рішуче виборюють свої державні кордони.
Використані фото зі сторінки ГО "З серця України"