День Святої Трійці.
Сучасні святкування вже не мають таких чітких приписів, кожна сім’я самостійно обирає, як відзначити Трійцю. Тож ми запитали шполян, які традиції святкування Трійці існують в їхніх родинах та що взагалі означає і наскільки важливе для них це свято.
Ірина КАЛАНДИРЕЦЬ (м. Шпола):
— Для нашої сім’ї День Святої Трійці — прекрасне родинне свято. Хоча до церкви у цей день ми не ходимо, як належить, але у домі завжди панує якась особлива аура — відчувається радість, почуття щастя, присутність Святого Духа. На мою думку, це свято має наполовину язичницький характер. Будучи вчителем народознавства за освітою, розумію, наскільки наш український народ багатий на різні обряди і традиції, які містили в собі дуже глибокий зміст. Ми маємо невичерпну скарбницю, з якої можемо безкінечно черпати знання, енергію, внутрішню силу. Колись тиждень перед Трійцею називали «зеленим», оселю вбирали різними рослинами, квітами, запашними травами, застилати підлогу зіллям, плели віночки із польових квітів. Перед тим, як це зробити, люди ходили до церкви і освячували зелень. А робилося це для того, щоб захистити домівку від злих сил, які, як вірили наші пращури, могли накоїти лиха у ці святкові дні. І ця традиція прикрашати зеленню оселю мені дуже подобається, бо ніби стаємо ближчими до сил природи. А ще я дуже люблю запах польових волошок у домі! Добре, що багато елементів цього свята дійшли і до сучасних днів.
Православних традицій у сім’ї дотримуємося суворо, цього дня не плануємо жодної роботи, а лише родинні зустрічі — ми з чоловіком і сином відвідуємо батьків, присвячуємо спілкуванню з ними цей чудовий день, обов’язково готую смачний святковий стіл. І, думаю, віра, котра вчить нас найголовнішого — любові, допомагає нам у всьому.
Інна ДЕМЧЕНКО (Словенія, родом із м. Шпола):
— Виховуючись у комуністично-атеїстичні часи, саме слово «Бог» у мене в дитинстві викликало відразу. Мені було неприємно його вимовляти, і робилося якось ніяково, коли я чула щось пов’язане з церквою та церковними святами, про назви яких і гадки не мала. Дякувати Богові, ці часи змінилися.
Наприклад, свято Різдва я спочатку аж ніяк не пов’язувала з народженням Ісуса, а лише з колядками та роздачею цукерок. Причому мої батьки, в той час вчителі, застерігали, щоб мене «зайвий раз не бачили», бо вони могли мати проблеми на роботі. Здається, також були якісь попередження і від класних керівників із застереженням не ходити «попід хатами». Тож про святкування Трійці я не мала уявлення і мушу визнати, що й зараз його не маю. Але нині ситуація, звичайно, змінилася, і про кожне свято можна прочитати у «Вікіпедії», і, за бажанням, дотримуватися якихось стандартів святкувань навіть самотужки.
Враховуючи факт, що я живу за кордоном та серед українців, вихідців із великих російськомовних міст, то у нас немає своєї української церкви, бо немає, насамперед, зацікавленості в цьому.
Тут (у Словенії), для початку, ми намагаємося проводити лекції, або щось на кшталт, на яких ми говоримо про українські традиції. У нинішньому році ми плануємо зробити лекцію про святкування Різдва, бо в цьому є потреба, люди не знають як святкують його в Україні, що готують під час свята тощо. Ми вже провели дуже цікаву лекцію про українську вишивку щорічно проводимо свято Миколая для діток, є наміри відкрити український гурток з вивчення української мови та культури. Щоб зберегти традиції, треба цьому навчати дітей, так було, є і, сподіваюся, буде. І звичайно, завжди пам’ятати слова нашого генія та земляка Тараса Шевченка: «...свого навчайтеся та чужого не цурайтеся». Особисто я думаю, що ми зараз знаходимося на стадії «свого навчайтеся» і це добре. Так ми навчимося поважати, в першу чергу, себе! І, звичайно ж, інших, без страху за державність та цілісність України, а поки, нам треба зосередитися на вивченні своєї мови та культури, яку в нас відбирали протягом довгих століть. Дивлячись на події останніх десятиріч, думаю у нас все вдасться, адже такої толерантності, організованості та співпраці, яка була на Майдані, можна вчити навіть і європейців.
Ірина КАПЕЛЮШНА (с. Нечаєве):
— Трійця — одне з найбільших християнських свят, адже символізує триєдиного Бога — Отця, Сина і Святого Духа. На жаль, український народ приділяє більше уваги святкуванню Різдва чи Великодня, хоча свято Трійці для християн має не менш важливе значення. У моїй родині свято Трійці пов’язане перш за все з прикрашанням оселі і двору. До речі, будинок намагалися прикрашати як всередині, так і ззовні. Зелень споконвіку в нашій родині називали «клечанням», хоча в різних регіонах України святотроїцьку зелень називали по-різному. В цей день бабуся і мама завжди готували смачні страви. Свято Трійці в народі пов’язують з поминальними днями, тому в ці дні члени нашої родини могли ходити на цвинтар. Як і кожне християнське свято, Свята Трійця відіграє важливе значення для кожного православного. Шкода, що люди дуже мало знають про належне святкування цього дня.
Віктор і Тетяна САВЧУКИ (м. Шпола):
— Свято Трійці для нас є подвійним, адже в цей день жителі мікрорайону колишнього цукрозаводу (у народі просто «завод») — ще й храмове свято. У нашій Свято-Троїцькій церкві зранку священик отець Дмитро Горовенко править святкову божественну літургію, потім громада збирається разом за святковою трапезою. Цього дня у нашій церкві особливо святково, пахне зеленню, чудодійними травами, квітами, а молитви звучать проникливіше. Добре, що у нашому мікрорайоні діє православний храм, названий на честь Святої Трійці. Вона є нашим оберегом і захисником від усього злого. А вдома також усе розповідає про заступництво триєдиного Бога і всієї створеної ним природи. Зелень, як ті чари, присутня у кожній кімнаті, благодатно діє на настрій. Від цього пробуджуються найсвітліші почуття, укріпляється віра і надія, усе погане, що гнітило до цього душу, розвіюється. У цей день наша родина особливо молитиметься за наших бійців-захисників України, щоб Свята Трійця захистила нашу державу від лихоліть, щоб припинилося кровопролиття і були відібрані сили у агресора. За мир в Україні, за весь український народ, за наших захисників буде наша молитва у цей день.
Підготувала Наталія ДАВИДЕНКО.