ЛИСТИ З-ЗА КОРДОНУ
Нещодавно редакція нашої газети отримала листа зі Словенії від Інни Демченко, яка народилась і виросла у Шполі, а нині проживає у м. Любляна.
Інна не байдужа до долі України і завжди активно відгукується на всі події, що відбуваються тут. А нещодавно разом зі своїми земляками, які проживають у м. Любляна, взяла участь у акції протесту щодо приїзду російського президента у Словенію.
30 липня до Словенії прибув президент Росії Володимир Путін. Російські ЗМІ повідомляли про «робочий візит», словенці ж наполягали на «урочистому та неофіційному» візиті. Нагодою для такого візиту стало запрошення словенського президента Борута Пахора з нагоди 100-річчя будівництва так званої «Руської каплички». Її збудували в 1916 році військовополонені російської армії для вшанування пам’яті трагічно загиблих під лавиною воїнів війська Російської імперії під час будівництва високогірної дороги через перевал Вршіч.
Та не тільки цього меморіалу. Спеціально для візиту Путіна Словенія, хоча й на російські кошти, але збудувала у цьому році меморіал «російському та радянському воїну» — і це після анексії Криму та під час бойових дій на Сході України?! До речі, росіяни вимагали побудувати 10-метровий пам’ятник на одному з головних шосе міста Любляни на фоні червоної зірки. Але словенська влада на це не погодилась, натомість запропонувала звести п’ятиметровий пам’ятник на центральному кладовищі Жале, яке, до того ж, є історичною точкою в Любляні. Щось на зразок Личаківського кладовища у Львові, що, звичайно ж, задовольнило росіян.
Не залишився непомітним і нещодавній візит Путіна. Не лише у Словенії, де про подію говорили у всіх ЗМІ щонайменше впродовж 10 днів, але й у Європі. Адже за вимогами безпеки головні словенські автостради були закриті впродовж суботи, так само, як і тунель «Караванки», що з’єднує Словенію та Австрію. Субота — день від’їзду туристів із Центральної та Західної Європи, що їдуть зазвичай на хорватське узбережжя. Вони відчули цей візит «на власній шкірі». Були величезні затори. До того ж «цар», як зазвичай, запізнився, і перекриття доріг було продовжено.
Не хочу довго описувати «розсусолювання» словенськими ЗМІ всіх деталей візиту, лише зазначу, що з Путіним приїхали російські військові та снайпери. Приперли навіть броньований лімузин Путіна, були й різні колективи «А ля берьозка». Тобто ті 10 днів Словенія «жила та дихала російським повітрям» і насолоджувалася своєю значимістю. Та так глибоко, що аж трохи нудило. Ось вам і член НАТО та ЄС! Думаю, готуватися треба до найгіршого, особливо, коли взяти до уваги, що у промові словенського президента жодним словом не було згадано про конфлікт в Україні та про анексію Криму! Володимир Путін, звичайно, мусолив тему війни, так, як це люблять робити в Росії, наголошуючи, що не варто маніпулювати історією та т.п. Уявляєте? Дивитися і слухати це було важко, хотілося відключити телевізор.
Звичайно, українська діаспора, хоча і нечисленна, зібралася, щоб попередити європейців про небезпеку таких візитів та нагадати їм про забуту ними Україну. Треба підкреслити, що ставлен-ня у більшості словенців до України досить таки негативне, випливають стереотипи про ук-раїнських «нічних метеликів», жінок, які багато працювали в секс-бізнесі в 1990-их, знають про корупцію та олігархів. Та, звичайно ж, тут дуже сильно відчувається російська пропаганда, глобально проросійські словенці про Україну знають три слова: «Одеса, Азов та Бандера».
Ми страшенно програємо інформаційну війну по всій Європі, до речі. Росія вже роками бореться за маленьку Словенію, де можна змінити громадську думку впродовж декількох років, оскільки Словенія рівна за територією Черкаській області, тут проживає близько 2 млн. людей. От вони й виборюють собі країну і, судячи з помпезного візиту, у них добре виходить.
Українці Словенії, а саме культурне товариство «Любляна—Київ», ще в березні розсилало письмове повідомлення словенській громадськості з протестом щодо візиту Путіна. ЗМІ це не зацікавило (крім однієї газети!) і, відчуваючи безпорадність напередодні візиту, ми зробили відеозвернення на «Ютуб». Це спрацювало, і в рамках широкої цікавості візитом ми також потрапили і на шпальти газет, і на ТБ, навіть у репортаж на «Рейтер». Для російської агентури це був сильний удар. Маленька, але все ж,— перемога!
Якби не українці Словенії, то спротиву Путіну взагалі б не було. На жаль, українців Словенії прийшло зовсім небагато (чомусь так виходить, що на пікніки нас збирається набагато більше). Та, слава Богу, приїхали українці з Італії, трохи долучилось місцевих. Тож нас назбиралося близько 30 осіб, щоб висловити протест. Він був радше символічним, але нам було важливо потрапити до ЗМІ, і це вдалося.
Як не дивно, але проти протесту українців зібрався протест місцевих словенців із числа лівих кіл. У Словенії є свій парадокс: по всій Європі Путіна підтримують праві, а у Словенії — ліві. Партія, яка організувала протест, була створена в травні 2016 року, що звичайно нагадує слід російських спеціальних служб. Були ксенофобські висловлювання в наш бік та навіть погрози. Закінчилося все мирно, поліція нас захищала, оскільки ми їх попередили про погрози. До речі, вони, крім червоних комуністичних прапорів, розмахували прапором так званої Новоросії, а нас називали «українськими фашистами» (так тут представники лівих зазвичай називають українців).
Нас було мало, але ми почували себе, як писав Тарас Шевченко: «...вогонь запеклих не пече», або ж: «...нас голими руками не візьмеш!».
Тож, «Борімося, поборемо!». Слава Україні!
Інна ДЕМЧЕНКО.
Шпола—Любляна.