Житель села Кобиляки Олег Довгань, який пережив майже рік російського полону та жахливих тортур, отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ "За незламність".
День 24 лютого 2022 року для Олега почався особливо — йому виповнилося 38 років. Та замість святкування, як атовець із досвідом служби з 2015 року, він вирушив захищати Україну.
"Знав, що піду воювати в будь-якому разі," — згадує Олег.
Попрощавшись із дружиною Людмилою та донькою, з освяченим хрестиком у кишені, він вирушив до військкомату.
Як досвідчений навідник-оператор, Олег потрапив до танкових військ. Після місяця підготовки його підрозділ направили на Харківщину в Ізюмський район. 17 квітня 2022 року під час бойового виїзду у складі екіпажу танка Т-72 чоловік потрапив у полон. Того дня із трьох танків, що вийшли на завдання, один відразу був знищений, а два інших, зокрема й машина Довганя, потрапили в оточення та були підбиті.
"Нас так "утюжили", що не дай Бог! Коли наш танк підбили, ми вискочили з техніки і побігли до лісосмуги. Кулі свистіли, а ми по полю, як зайці," — розповідає Олег. "Добігли до дерев, а там нас вже чекали. Зв'язали руки, забрали документи, телефони розібрали й викинули."
З перших годин полону почалися тортури. "Зв'язаних поклали в ряд, і кожен з росіян спеціально бив по обличчю. Позривали хрестики, навіть познімали взуття. Цілу ніч нас мордували. Показували тіло вбитого. Демонстрували і казали: дивіться, що ви наробили. На мене особлива була увага, оскільки знайшли документ учасника бойових дій, то навіть розбили голову прикладом. Всю ніч так просиділи, а ранок розпочався з допитів. Потім перевезли в Ізюм на днів три. Перебували на якомусь із складів. Давали лише воду, і то раз удень. Вже не били, правда, навіть дали закурити. За цей час звозили ще наших полонених хлопців. Після цього відправили вже в росію…", - пригадує захисник.
Далі на Олега чекали "три кола пекла" — спочатку російський табір, потім в'язниця у Старому Осколі, а згодом — СІЗО в Іванівській області. У кожному місці полонених жорстоко били, морили голодом, піддавали психологічному тиску.
"Годували так, щоб ми не померли від голоду. Картопля з паростками і шкаралупами, хліб кислий із зернами ячменю і каша з камінцями," — розповідає чоловік.
Особливо жорстоким виявилося останнє місце утримання.
"Били скажено на допитах. Мусили вчити російський гімн та вірші радянських часів. Морально душили. Лягти не можна було, був відеонагляд," — пригадує Олег. Під час побоїв йому переламали ребра, постійно змушували стояти у "шпагаті" та нацьковували собак. Після контузії у нього були проблеми з пам'яттю, через що він не міг виконувати "завдання" від охоронців (за ніч треба вивчити список з понад ста незрозуміло яких прізвищ і імен та рік народження. Вони казали, що це діти, яких ми, буцімто, вбили на Донбасі. А вранці заходить охоронець і питає «№5?» і ти маєш назвати правильно те прізвище). Також змушували вчити й російський гімн та вірші радянських часів, які потім перевіряли як у школі.
9 квітня 2023 року, після семи місяців "пекла", відбувся обмін. Коли Олега разом з іншими полоненими доставили на територію України, він почув слова, які назавжди закарбувалися в пам'яті: "Харош, хлопці, підніміть голови вище, ваші муки закінчилися. Ви в Україні".
Зараз Олег Довгань відновлюється після пережитого. Має значні проблеми зі здоров'ям: переламані ребра, наслідки контузії, проблеми з хребтом, глибокі рубці від наручників.
"До останнього вірила, що він прийде, обіцяв же," — каже дружина Людмила.