19 березня 2015 р. відома українська поетеса та письменниця Ліна Василівна Костенко відзначила свій 85-річний ювілей. Здається, немає людини, яку б не зачаровувала поезія Ліни Костенко.
Сьогодні Ліна Костенко — автор понад десяти поетичних книг, серед яких: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Річка Геракліта» (2011), «Мадонна перехресть» (2011); історичних віршованих романів «Маруся Чурай» (1979), «Берестечко» (1999), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) тощо.
Твори української авторки перекладені на багато мов світу. Вони неодноразово входили до закордонних антологій і збірників, а також видані окремими книгами.
Я дуже тяжкo Вами відболіла
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
Воно лишилось на усе життя.
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить...
Послухаю цей дощ.
Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води,
веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить,
ще тільки мить і мить,
І раптом озирнусь,
а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
В туманностях душі чи, може, Андромеди —
Я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
Приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.
Ліна КОСТЕНКО.