Професія швеї – найдревніша, і в той же час сучасна. Саме від представників цієї професії залежить зовнішній вигляд та стиль кожного. «Шполяночка+» поспілкувалась із жінкою, мамою двох донечок, яка не уявляє свого життя без шиття — Ольгою Крижанівською. Вона створює будь-які вбрання навіть для найвибагливіших клієнтів, може втілити найоригінальніший задум в життя. Для неї не проблема продублювати образ зірки, просто побачивши її вбрання на картинці. Детальніше про свою професію Ольга розповіла в інтерв’ю.
— Коли саме Ви обрали цю професію? Чим вона зацікавила?
— Скільки я себе пам’ятаю, стільки я й пов’язую своє життя з цією роботою. Ще з дитинства я вирішила бути кравчинею і створювала вбрання для своїх ляльок. Вигадувати якісь нові сукенки було найцікавішим заняттям для маленької Олі. І, до речі, мені не боялись давати голку з ниткою, я відчувала себе впевнено з цими матеріалами. У свідомому віці я не покинула це захоплення та продовжила працювати. Мабуть, мене приваблює саме кропітка праця, де я можу відвести душу і повністю поринути з головою в роботу. Думати про правильність строчки та викройки, а не зациклюватись на навколишніх турботах.
- Де здобували досвід?
— Найпершим моїм наставником та вчителем стала моя мама. Свій досвід я на 100 відсотків, цілком та повністю перейняла від неї. Вона ж у мене теж кравчиня, тому усі секрети цієї справи я дізнавалась з її настанов. Згодом я навчалась одночасно у двох закладах — Черкаському училищі на кравця верхнього одягу та Київському інституті на технолога швейного виробництва. Навчання тривало 3, 5 роки і я здобула освіту. Далі я працювала за фахом на швейній фабриці. Після такої практики і до сьогодні працюємо з мамою разом та виготовляємо речі на замовлення.
— Як підбираєте фасон для моделі?
— Буває по-різному. Дехто приходить зі своїми ідеями, а хтось хоче щось, що і сам не знає. Тоді я дивлюсь особливості фігури замовника та пропоную свій варіант. Бувають такі випадки, що люди не хочуть, щоб я допомагала у виборі. Тут уже складніше. Іноді людина бачить красиву картинку, але не бачить, що на ній такий крій виглядатиме зовсім інакше, підкреслюватиме недоліки. Намагаюсь делікатно підійти до клієнта, пояснити, чому саме потрібно підібрати інший образ. Тут теж варіантів два: або прислухаються, або вперто бажають «таке ж, як на картинці!».
— Пам’ятаєте своє перше замовлення? Що це було?
— Замовлення почали з’являтись у мене ще в період навчання. Пам’ятаю, що тоді для мене це було справжнім щастям. Так приємно було, що люди звертаються ще до не зовсім професійної кравчині, щоб створити вбрання для якогось важливого заходу. Проте, якщо чесно, що саме я зшила на замовлення вперше — не пам’ятаю. Але впевнена, що це було щось сучасне на той час.
— Чи були моменти, коли не виходило щось у роботі?
— Знаєте, щоб не вдавалось щось чи вдавалось, та не так, як хотілось — не було. Бували тільки довгі налаштування на роботу. Коли я бачу, що робота складна, то ніби чекаю особливого натхнення. Але коли все ж берусь до справи, то і не помічаю, як всі етапи поступово втілюються в шедевр. Тобто, найважливіше для мене — це правильно налаштуватись і почати. А далі усе за планом.
— Чи створюєте вбрання для себе?
— Звичайно. Щоправда нашвидкуруч і переважно в останню ніч. Хотілося б більше часу приділяти своєму гардеробу, але на першому місці замовлення клієнтів та рідних. Пофантазувати та вигадати для себе цікавий дизайн хочеться, але на ці бажання завжди обмаль часу.
— Скільки часу займає виготовлення одного виробу?
— Усе залежить від деталей, що ускладнюють його виготовлення. Тобто дивлячись який крій, дизайн, деталізація. Буває, що за один день виготовляю, а буває й за місяць. Наприклад, якщо це звичайна повсякденна сукенка, без всіляких «фентезі»-деталей, то вона буде готовою дуже швидко, а якщо це випускна сукня, то тут, безумовно, роботи більше.
— Яким виробом Ви пишаєтесь найбільше?
— В усі свої роботи я вкладаю частинку душі. Абсолютно до кожного виробу підходжу відповідально і хвилююсь, щоб моя робота задовольнила замовника. Тому, коли бачу захоплення кінцевим результатом, моїй радості немає меж. Тому й пишаюсь я всіма роботами без винятку. Але виділити можу одне замовлення, яке вимагало надзвичайної кропіткої праці. Це випускна сукня, яка майже повністю була ручної роботи. По-перше, робота над нею вимагала дуже багато терпіння, уваги та часу. А по-друге, я розуміла, що на мені велика відповідальність, адже випускний — це справді важлива подія, і я просто повинна була створити цю сукню неперевершеною.
— Яке екстравагантне замовлення доводилось виготовляти?
— Ох, я ще ж і в’яжу! Саме це питання стосується виробу, який зараз у процесі створення. Дівчинка замовила сукню в стилі бохо, яку я в’яжу гачком. Бохо — це дух свободи у вбранні. Для когось така сукня може виглядати незрозумілою, але насправді це «бомба»! Вона дуже деталізована, над її створенням я працюю вже рік. Але впевнена, що коли замовниця одягне свою сукню, то не залишиться без уваги оточуючих.
— За період праці траплялись якісь курйози?
— Бувало всякого. Найстресовіше, коли людина приходить сьогодні, а на завтра їй негайно потрібне вбрання. Тоді зміщуються усі плани і робота кипить. Або ж взагалі, коли замовлення потрібно на сьогодні. Тоді взагалі… Права на будь-яку, навіть незначну помилку просто немає. Усе повинно бути оперативно та без заминок. І добре, якщо більше ніяких нагальних справ немає, окрім робочих, бо тоді справжнісінька запара. Але поки що з усіма дедлайнами вправлялась, не було негативних відгуків.
— Хотіли б, щоб донечки перейняли досвід від Вас, як Ви від своєї мами?
— Якщо чесно, над цим навіть не замислювалась. Та знаю одне: мені хочеться, щоб кожна знайшла своє призначення в житті без нав’язаних ідей суспільства. Щоб вони йшли за своїм покликанням, за своїм бажанням. Хочу, щоб вони просто були щасливими. До цієї справи я не бачу у них цікавості. Їм більше імпонує обирати вбрання, яке мама потім їм пошиє. Вони мої головні моделі та замовниці. Та і взагалі мені дуже подобається працювати з підлітками, вони оригінальні, від них дізнаєшся, що зараз в тренді.
— Чи маєте хобі окрім основної роботи?
— Ну ще ж в’яжу і гачком, і шпицями. Пам’ятаю, що в’язати шпицями мама навчила мене ще в садочку. Мені так подобався цей процес, що я навіть приносила шпиці та нитки в садок. Усі дітки з машинками чи ляльками, а я зі шпицями. Мене не пускали з ними в цілях безпеки. А потім виділили місце, де я сама сиділа і займалась улюбленою справою. Ще люблю готувати щось смачненьке для родини.
Юлія ЗАРУДНІЦЬКА