З НОВИХ ПОЕЗІЙ
Ликері
У кожного в житті своя Ликера,
Пробач, Тарасе, той Ликерин гріх.
Безслідно не зникає атмосфера,
Яка водилась за часів твоїх.
Могло, не сталось, час утік пісочний,
Здаля війнуло щастям нетривким.
Ликера буде каятись, це точно,
І зрозуміє, знехтувала ким.
• • •
Один з дитинства проявляв таланти
І в юності уже заслуги мав,
А той пошився здуру в емігранти
І півжиття до того продрімав.
Який суддя, де він, в якій туніці?
Який параграф явить він у світ?
То третьорядно — у якому віці.
Важливо дуже те, що «Заповіт».
• • •
Великий смуток і великий плач —
То українських віршів укладач.
Ті сторінки історії сумні
Комусь до серця, а комусь і ні.
Навіщо плач Шевченкових Ярем?
У руки ми «Онегіна» візьмем:
Багатий дядя, гувернант мусьє,
Шампанське молодь аж до ранку п’є.
А там варнак знайшов уже ножа...
Звичайно, Пушкін нам не заважа.
Там пан Державін є серед предтеч.
У Пушкіна ж є дещо і про меч.
Протиставляємо кого із ким?
Кріпацьку душу з паном молодим?
В них різний світ, із пекла діамант,
Хоча обох об’єднує талант.
А те, що в нас історія сумна,
То зовсім не Тарасова вина.
Олександр ДІХТЯРЕНКО. с. Васильків.
Розхристані думки блукають у минулім.
Кардіограма — в унісон стежкам.
Душа в отвіт то плаче, то сумує,
То посміхається думкам-мандрівникам.
Та я прошу — зберіться, врешті, думи,
Минулим не живуть — мерщій до мрій,
Ходімо в завтра — у майбутнє, нумо,
По життєдайних паростках надій!
• • •
Розморозь своє серце і голос подай!
Не ховайсь за байдужість фальшиву.
Не мовчи, не мовчи! Борони рідний край,
Найродючішу в світі українську ниву.
Борони кожен клаптик святої ріллі,
І Говерлу Карпатську, й Ай-Петрі,
Рідне слово у місті й святому селі,
Щоб Вітчизні без мови не вмерти.
Лицемірам не дай ошукати себе —
Не продай недолугим свій голос.
Борони рідне небо, таке голубе,
Білесеньку хату та хлібний колос.
Подивись — Україна палає в вогні,
Сипле кулями російський зайда...
Розморозь своє серце, ставай до борні!
З нами Бог, з нами Віра і Правда.
• • •
У березні до рідної землі
Із вирію вертають журавлі.
У небі голубому — косинці,
А в мене — сльози щастя на лиці.
Курли-курли — прийшла весна до нас!
Вже ріднокраю розцвітати час.
Прийшла пора плекати світлі мрії
І оживає в мене у душі надія.
Любов ГРУШНИК. м. Шпола.
З ЛІРИЧНОГО БЛОКНОТА
БУЗОК
Цвіте бузок. Простий, не панський.
З суцвіття визирає вік.
Простий собі бузок — селянський,
Хтось з юності до нього звик.
Ті пахощі збудили мою душу,
Крутнув педалі вік назад.
Була щаслива й зараз мушу,
Обіцяв щастя зорепад.
В моїх долонях знову пишний,
Духмяний кетяг той бузку.
Весною свіжий і барвистий
Про юність нагадав палку.
ОСТАННІЙ СНІГ
На білі мухи схожий сніг.
Після тепла він зовсім недоречний.
Лягає проліском до ваших ніг
У березні, спокійно-гречний.
Лінивий, весь в своїх думках,
Якийсь розсіяно-статечний.
Як восени покірний птах
Перед відльотом небезпечний.
СОВІСТЬ
Моя совість мене судить — це я відчуваю.
Розум же мій норовливий до гріха штовхає.
Злом втішається зловтіха при доброму слові.
Суперечить, хоче лиха, бо із ним у змові.
Де любов? Любов далеко, ген крилом майнула.
Спогадом, мов гострим лезом, душу різонула.
Алла ГОРБАЧОВА. м. Шпола.
НА ЗЕМЛЮ ВЖЕ ПРИЙШЛА ВЕСНА
Ніч ясна і росяниста,
Небо вишите діамантом-намистом,
Повітря свіже та чисте,
Ранок тихий і променистий.
Сонце лагідно землю зігріває,
Травиця зеленіє, оживає.
Липа пахучі сережки надуває,
Тополя клейке листя розпускає.
Птахи в гнізда пух кладуть,
Сонцем пригріті хрущі гудуть.
Радісно всім: і дітям, і комахам,
Рослинам, а також птахам.
Довкола глянеш — краса Божа,
Для кожного створіння гожа.
Краса, що прагне вічного миру,
Яка несе любов величну, щиру.
Лілія ФАРТУШНА. м. Шпола.