Минуло сорок років від дня аварії на Чорнобильській АЕС - трагедії, що змінила життя тисяч людей. Серед тих, хто першими став на боротьбу з наслідками катастрофи, були й жителі Шполянщини - Олександр Рогозінський та Микола Поліщук.
Олександр Станіславович Рогозінський до аварії працював водієм у Чорнобилі, куди його разом із дружиною Тетяною направили за розподілом після навчання. Вона працювала бухгалтером. 26 квітня 1986 року, повертаючись із Києва до Прип’яті, він побачив чорний дим над станцією та почув від охоронця коротке: «Дуже бахнуло».
Наступного дня місто вже оточили пожежники та міліція. Люди ще не знали масштабу трагедії, але розуміли: сталося щось надзвичайне. 1 травня мешканці ще вийшли на парад, а вже 2 травня почалася евакуація. Людям сказали взяти лише документи та речі на три дні. Додому вони більше не повернулися.
У той час дружина Олександра разом з іншими жінками вантажила мішки з піском у вертольоти, які скидали їх на зруйнований реактор. Сам він продовжував працювати водієм. Згодом родина оселилася в Мар’янівці.
У січні 1987 року Олександр Рогозінський добровільно повернувся до зони відчуження. Працював водієм у складних зимових умовах - сильні морози, ожеледиця, постійна небезпека. Найважчим, згадує він, був психологічний тиск і невідомість.
Ще один ліквідатор - Микола Дмитрович Поліщук, водій швидкої допомоги. Про аварію він уперше почув 29 квітня 1986 року під час навчань із цивільної оборони. А вже 2 травня отримав повістку з військкомату.
Колона автобусів вирушила в напрямку Чорнобиля пізно ввечері. Ніхто не знав, куди саме їдуть і що чекає попереду. Дорогою назустріч рухалися вантажівки з худобою та рефрижератори — моторошна картина, яку він пам’ятає й досі.
Перші дні ліквідатори жили в Загальцях, де розміщували евакуйованих. Микола Поліщук працював водієм швидкої, але часто допомагав переносити потерпілих на ношах. Шпиталі були переповнені, людей доправляли до Києва.
За десять днів команда отримала дозу опромінення, що перевищувала норму. Попри це, заміни не було - чоловіки відпрацювали 31 добу без ротації. Допомагали витримати лише взаємна підтримка та відчуття обов’язку.
Чоловіки кажуть, не вважали себе героями, просто робили те, що мусили. Історії Олександра Рогозінського та Миколи Поліщука це нагадування про ціну людської мужності та відповідальності перед іншими.
За інформацією Шполянської міської ради