Іван Хреститель — Предтеча Месії, ангел пустелі, покровитель аскетів.
Саме від Хрестителя Церква унаслідувала образ омовіння-очищення, який згодом став Таїнством Хрещення
Іван Предтеча — один із трьох святих, народження якого особливо вшановується Церквою. Він був «перед Христом» і народився за півроку до Ісуса. І саме до його матері — Єлизавети — приходила Богородиця, що їй Єлизавета співала «Радуйся…» і що від її присутності в лоні здригнулося дитя — це і був Іван.
Від початків формування сакрального мистецтва в християнстві зображення Предтечі було обов’язково присутнє в кожному храмі. Найдавнішою іконою вважають пам’ятку, що походить із Синайського монастиря великомучениці Катерини. Для української іконографії властиво зображати Івана Хрестителя із чотирма євангелістами у клеймах, що є доволі рідкісним явищем в зображеннях цього святого.
Дуже рідко, але можна зустріти Івана Предтечу, який тримає дитя в чаші — це своєрідне відображення хрещення Ісуса Христа. Ікона Івана Предтечі, як і його життя, допомагають усвідомити чи, бодай би, трішки замислитися над сенсом смиренномудрія в християнстві. Вміння зі смиренням перед Мудрістю Божою прийняти усе, що трапляється і стається у твоєму житті — це справді дар Святого Духа, призначений для кожного, але не кожним прийнятий. Іван Хреститель — приклад смирення і служіння, гідності в приниженні та стійкості в крайньому обмеженні.
У східних слов'ян і народів Прибалтики свято Різдва Івана Хрестителя
за часом збігається із язичницьким святом літнього сонцестояння,
тому є йому ще одна назва — Івана Купала
У слов’янських народів з часів язичництва на початку липня (в кінці червня) був день літнього сонцестояння. В цей день відзначали свято сонця, плодів та врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси. Люди розводили вогнище, яке було символом сонця. Його розкладали на березі річок чи озер, через нього стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парами: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, щоб очиститися. А та пара, що стрибала через вогнище і не розірвала руки, буде назавжди пов’язана.
Згодом це свято почали пов’язувати з ім’ям язичницького бога Купайла, який був богом земельних плодів. Відтоді головними атрибутами свята стали Купайло й Марена. Згідно із слов’янським міфом, Марена — зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Купайло — символ родючості та достатку. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудала — Купайла з вербової гілки, яку прикрашали квітами та стрічками, а Марена — опудало із соломи, одягнене у жіночу сорочку. Потім навколо цих опудал водили хороводи та співали купальські пісні.
Існує легенда,
що цієї чарівної ночі
рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті
Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.
Дарина ГРОМОВИЦЯ.