ДУХОВНІ НОТАТКИ
(Закінчення. Початок в №13).
Сенс людського життя, становлення особистості та доля людини
Саме невідворотність смерті відкриває для людини шлях до покаяння. При цьому християнство стверджує — немає мертвих, є смерть тіла, але не особистості.
Найважливіше, що людина повинна не пропустити в цьому житті, — це один раз почути заклик Божий, відгукнутися на нього і встигнути зробити найважливішу інвестицію у своєму житті — інвестицію в життя. Всі люди перебувають в абсолютно рівних умовах для можливості свого спасіння (блудниця, сектант, розбійник, монах, священик, бізнесмен...), і тільки Промисел Божий визначає найбільш зручні обставини для справи спасіння людини. Господь створює найкращі умови життя Своїм Промислом для людини, при якому людина пізнає себе і здатна здійснити свій вибір між добром та злом, і це називається становленням особистості, самовизначенням, пізнанням своєї природи і визначенням у вічному житті.
Життя людини — це процес становлення особистості: ким ти став, хто ти, які властивості ти здобув у цьому житті — добрі чи злі, чи є у тебе любов, співчуття, милість і т.д., або в тебе ненависть, жадібність, гординя, грошолюбство, гнів, егоїзм, владолюбство, тобто людина виявляє себе як особистість і показує напрямок своєї волі. Бог визначив людині ціль її життя — досконалість, тобто піднесення зі стану можливості не померти до стану неможливості померти, і запропонував засіб для її досягнення.
Наша доля визначається станом нашого внутрішнього світу. Думками ми можемо змінити все своє життя, свою долю, проте не можна давати свободу думкам без контролю розуму, за думками треба дуже уважно стежити. Пускаючи в себе різного роду брудні думки, не треба думати, що ми залишаємося без змін.
Кожним цим актом ми наносимо душі певну рану. Якщо ми здатні керувати нашими думками, то вони роблять нас кращими, якщо ж ми не здатні ними керувати, то вони роблять нас гіршими.
Смирення і покаяння
Віру в Христа має той, хто бачить свою гріховність, хто бачить, що він хворий і що йому потрібна допомога, лікар. Невіруючі люди за своїм станом слабохарактерні, вони бояться вступити у бій із самим собою, своїми пристрастями й егоїзмом, своїми різними шкідливими звичками. Вони погані стратеги й управлінці, їм байдуже, яка участь чекає в майбутньому їх найголовнішу інвестицію — життя.
Людині дуже важливо удостоїтися смирення, бо марні усі чесноти і труди заради неї, якщо немає народження смирення. Смирення — це стан, коли людина бачить, що їй потрібний Спаситель, інакше вона загине від пристрастей, які роздирають її. Смирення — це не принижена поведінка в самобичуванні, це не раболіпство або зарахування себе до наймерзенніших та найогидніших створінь, також це не якась нікчемність. Смирення означає бачити справжню реальність такою, якою вона є, бачити себе та інших, а також все, що навколо тебе, таким, як це бачить Бог.
Сам Бог у всій Своїй величі смиренний, бо Він піклується про найменших птахів небесних, про траву польову і про найгірших грішників. «Від правильного погляду на себе, від правильної дії в самій собі людина отримує правильний погляд на людство, починає правильно діяти щодо людства. Пряма дія смирення або смиренної мудрості в тому, що правильне розуміння людини про людство і про саму себе примиряє її з людським суспільством і з собою, з її пристрастями, вадами зловживаннями, пороками, з певними обставинами приватного чи суспільного життя, примиряє з небом і землею» (св. Ігнатій Брянчанінов).
Внаслідок смирення настає покаяння. Покаяння — це і є свобода. Це — коли душа, перебуваючи в стисненому стані, отримує простір. Це дії нашої совісті, зміна образу наших думок, бачення своєї гріховності, своїх вад та недоліків, і тут ключ до всього, що шукає людство весь цей час, до щастя і любові.
Хто спасеться? Спасеться той, хто бачить свою гріховність і вміє каятися, спасеться митар, розбійник, блудниця... Спасуться не за заслуги, а за покаяння.
Що відбувається з тим, хто точно виконує всі церковні, суто зовнішні приписи? Фарисеї, інші «праведники», які, нібито отримують «заслуги» перед Богом, будують храми, дають милостиню на показ, «моляться старанно», ставлять свічки, подають записки, вистоюють всі служби, не пропускаючи жодну, але не приносять покаяння? Христос сказав про таких: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти». Ось різниця між православ’ям та іншими релігіями: вони очікують і впевнені отримати спасіння і прощення за заслуги, а в православ’ї — за покаяння.
Спасіння не заробляється, спасіння — це зцілення, бачення своєї гріховності внаслідок цього приношення — щирого покаяння.
Покаяння — це дія нашої совісті. Чисте зовнішнє виконання заповідей робить з грішної людини сатану. Люди майстерно навчилися прикривати свої вади точним виконанням чисто зовнішніх приписів, при цьому насолоджуватися різним мисленим плотським задоволенням.
Мудрі вислови відомих духовників і моралістів:
«Неможливість довести, що Бога нема, переконує мене в тому, що Він існує» (Жан де Лабрюйєр);
«Сліпий завжди скаже, що є сонце, то чому зрячі сумніваються, що є Бог?» (Жан де Лабрюйєр);
«Віра є корінь, надія — стовбур, а любов — плід» (Св. Єфрем);
«Віра зароджується від дії ласки Божої на розум і волю» (Іван Луцик);
«Сліпий не бачить сонця, однак воно є. Так і ми віримо в тайну Пресвятої Трійці, яку не можемо осягнути розумом» (Іван Луцик);
«Хто побожно і часто слухає Службу Божу, той не загине наглою і несподіваною смертю» (Св. Августин).
Підготував Олексій ПІРОГОВ.
Молитва за Україну
Всемогучий і вселаскавий Боже! Що в людей є неможливе — то в Тебе все можливе, бо Ти сказав через Пророка, що з каміння можеш воздвигнути дітей Авраамові — і ми, українці, віримо в це. Тож воздвигни й нашу Україну з тяжкої руїни, аби восторжествувала правда Твоя, щоб грішники здвигнулись і пізнали велич Твою.
Господи, пошли Духа свого в серця тих борців, котрі мучаться по тюрмах за правду, за те, що в їхніх жилах тече українська кров і визнають Христову віру. Подай їм сили витримати всі ті турботи, славлячи Тебе — правдивого Бога, щоб своїм прикладом показати українському народові тернисту дорогу до Царства Небесного — Царства Правди, Любові і Свободи Духа!
Матінко Божа, Царице Небесна! Заступись за нашу поневолену, але нескорену Україну, візьми її під свій Святий Покров! Молись перед Богом за кращу долю нашого народу, щоб простив гріхи наші, помилував і скріпив український народ силою Духу Святого з честю знести Хрест, даний йому, на Голгофу, аби прославити ім’я Господнє, щоб віра Христова запанувала над цілим світом!
Милосердний Боже! Дай волю, єдність, мир і любов нашій Церкві й нашому народові. Просвіти серцявсіх українців, щоб пізнали шлях великих мужів нашої Церкви — шлях, який веде до спасіння
України, через здвигнення Патріархату Української Церкви. Амінь.