На тлі мирних ініціатив Президента України щодо врегулювання військового конфлікту на Сході України ми маємо чітко усвідомити багато різних чинників-«спотикачів»…
Угрупування, як учасники збройних протистоянь, є здебільшого «псами війни», чи «дикими гусьми», інакше кажучи, професійні найманці. Це така категорія людей, котрі сенсом свого життя вважають лише війну. І не зовсім тому, що платять добре, роботи немає, зовсім ні… Знаходитися в стані війни (чи безпосередньо в ній) набагато простіше, аніж жити по правилам мирного життя. На війні, коли людина свідомо її обрала , маючи морально-психологічну й спецпідготовку, все чітко визначено. Є ворог, якого потрібно знищити, бо він вб’є тебе, є друг, що поруч і йому потрібно допомогти. А наявність зброї надає впевненості і відчуття відносної безпеки. Ось і виходить, що десь за місяць-півтора, знаходячись у стані постійного бойового стресу, людина або «зламується» морально, або стає воїном. Що гірше, а що краще — сказати важко. Все залежить від людини та соціально-психологічних служб. Після цього збройного конфлікту спостерігатимемо багато негативних явищ у нашому суспільстві. Наші можновладці рекрутували молодь з Майдану й кинули їх у війну, а це вкрай негативно вдарить по їх психічному стані. Бо проміжок часу Майдан-війна був досить коротким для реабілітації. Вже не кажучи про декілька місячні перебування в зоні бойових дій! Натівські психологи довели, що більш як півторамісячний термін без ротації, на війні призведе до незворотних психічних рецидивів! Добре, якщо переважна (!) більшість після війни не полишать службу, а як себе вестимуть ті, хто розчарувався, озлобився, накопичив гніву?
Найманці або втечуть, або їх знищать. Місцеві (хворі) сепаратисти поповнять лави клінік наркозалежних та нари буцегарень. Хтось ймовірно піде в опозицію, а хтось — у владу… Сценарій стандартний, так було завжди. Але це буде тоді, коли Росія не буде втручатися в наше з вами життя. Війна — це прояв (анахронізм) дипломатії, але вже за участю військових. Це те місце, де життя відчувається щосекунди, де межа поміж життям і смертю така тонка, що встигаєш жити на повну. Це — емоції, ейфорія, практично «наркотичний стан». Це щось первісно-тваринне, цього не зрозуміти в мирному житті навіть за прожите століття… Там розумієш ціну миру, спокою і тиші, цінності людських взаємовідносин, ціну матеріальному і духовному. Там проявляються кращі і гірші потаємні задвірки душ. Добре це, чи погано — міркуйте самі…
Найгірше чекає нас опісля війни. Не тому, що відсутній «військовий екстрім», а тому, що постійно наштовхуєшся на найгірші прояви в суспільстві — хамство, жлобство, завидки, меркантильність, корисливість, зрада. Хтось котиться в прірву, спиваючись, дехто потрапляє у в’язницю, бо перевищив необхідну самооборону, інші, не знайшовши правди-істини, стають самотніми. Війна виявляє людину, проявляє її, як фотоплівку. Неправильна приказка «моя хата скраю, я нічого не знаю». Крайня хата першою горить. У крайню хату першою війна входить! Будьмо пильні і бережи нас, Боже!
Михайло НОСОВ, Звичаєве козацтво с. Лебедин