Не раз доводилося чути, що, піднімаючись в гори, стаєш за крок до Бога. У горах і небо стає ближчим, і хмари пропливають повз тебе зовсім поряд.
Піднятись на Говерлу варто хоча би раз у своєму житті…Та одразу хочу зазначити, що то не просто прогулянка десь у підніжжя Карпат, а справжнє випробування сили волі, міцності, фізичної витривалості. Але коли ти все це витримав, то маєш неймовірну можливість доторкнутися до безкрайого карпатського неба і відчути висоту. Перехоплює дух, бо ти — на найвищій вершині України…
Говерла і Прут
Туристичний сезон на Говерлу — найвищу точку України, яка розташована на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей і здіймається на висоту 2061 м над рівнем моря, зазвичай триває з середини травня до середини жовтня (з 1 жовтня по 1 травня сходження на Говерлу заборонене). Інколи сніг на Чорногорі не зникає навіть улітку… І хоча наше сходження відбувалося 2 червня, на багатьох вершинах сніг ще лежав.
Є кілька легенд, чому гора отримала назву «Говерла». Одна з них розповідає про угорського барона, який обійшов всю Європу, але на цю гору ще не підіймався і хотів першим зійти на вершину, щоб дати їй своє ім’я. Та під час снігопаду більшість мандрівників, разом із бароном, замерзли на схилах. Ті ж, хто зумів дістатись до сіл у підніжжі гірського хребта, панічно повторювали «Ховирло! Ховирло!», тобто – засніжена гора. Так гора й отримала цю назву. Вже потім, у XVIII столітті, австрійський картограф підписав гору як «Говерла».
Але мені більше імпонує інша, більш романтична історія.
Вона розповідає про те, що колись давно у Карпатах жив хлопець, якого звали Прут. Якось у горах він зустрів дивовижної вроди дівчину, яку звали Говерла. Вони одразу закохались один в одного. Говерла була донькою могутнього мольфара, карпатського чарівника, який не схвалював захоплення своєї доньки бідним сільським юнаком. Але попри заборону батька, кохані продовжували таємно зустрічатись в лісі. Тоді мольфар перетворив непокірну доньку на гору. Щоб зняти чари та повернути кохану, Прут мав до сходу сонця встигнути піднятись на вершину.
Прут пішов на гору, але це було непросто. Злий мольфар усіляко перешкоджав хлопцеві: насилав диких звірів, скидав каміння. Але Прут вперто йшов уперед. І ось коли до вершини залишалося зовсім трохи, з-за гір зійшло сонце. Розуміючи, що ніколи більше не побачить свою кохану, хлопець спустився до підніжжя гори і заплакав – настільки гірко, що перетворився на ріку. Відтоді біля Говерли завжди є Прут, який ніби обіймає її.
У горах можна знайти справжніх друзів
Нам неймовірно пощастило, бо нашим інструктором був Мар’ян Нищук автор багатьох громадських проектів. У 2012 році він з групою альпіністів здійснили першопрохід на незайману вершину у горах Грузії, яку було названо шпилем Степана Бандери. Наступного року на цій вершині на висоті 4278 метрів було встановлено кований хрест, що стало своєрідним висотним рекордом України.
У 2015 Мар'ян Нищук з групою альпіністів із Дніпра піднялися у Грузії на іншу незайману вершину, яку назвали шпилем Героїв Небесної Сотні. Він також разом з іншими альпіністами брав участь у багатьох акціях по прибиранню шляху на Говерлу . Маючи досвід, Мар’ян з друзями започаткували нову львівську школу альпінізму, яку назвали Гірський клуб «Транго».
Спілкуючись з Мар’яном упродовж дня, я дізналась багато цікавого про його захоплення альпінізмом і почула ту головну постулату, завдяки якій він ще з початку вісімдесятих не мислить свого життя без гір.
—У альпінізм потрапляють різні люди, — каже пан Мар’ян.— Більшість із них з різних причин залишають це захоплення. І зовсім небагато упродовж життя штурмують вершини. Щоб усе життя займатися альпінізмом, потрібно виробити в собі певну світоглядну філософію, адже кожне сходження залишає у пам'яті слід неймовірної пригоди…А ще — у горах, як і на війні, можна знайти справжніх друзів.
І справді, упродовж всього маршруту доводилося відчувати поряд друзів, і зовсім незнайомі люди протягували тобі руку, щоб допомогти піднятися на який важкий уступ. Чужі люди, які випадково виявлялися поряд під час підйому, ставали рідними, просто жартували і підбадьорювали упродовж всього маршруту.
Сходження в небо
Починався наш маршрут з туристичної бази Заросляк . Підйом з інструктором розрахований на 3 години, спуск — 2 години. Є стрімкий і пологий маршрути. Стрімкий — для більш фізично витривалих людей; пологий — триває довше за часом, але легший. Ми ж вирушили стрімким…
У нашій групі з 15 осіб були представники кількох регіонів України — Волині, Київщини, Донбасу і ми — з самісінького центру України.
Перша частина шляху тривала через ялиновий ліс, який закінчується на висоті приблизно 1400 метрів. Ми, перейшовши через вузеньку річечку, йшли дорогою, повністю обплетеною корінням ялин. Почав накрапати дощ, і інструктор попередив, що цієї пори зазвичай після обіду на Говерлі зливи, тому нам треба встигнути до обіду. В іншому випадку на гору не підійматимемося. Як так? Перше сходження і не вийде… — мене охопив жаль і навіть розпач. І ми прискорили ходу…
Друга частина шляху проходила через вузеньку доріжечку, порослу кущами, в деяких місцях вона була настільки пророслою, що було навіть важко проходити.
Але після подолання цієї частини маршруту, перед нами відкрилися великі альпійські луки і неймовірної краси гірські пейзажі. Зі східного боку — чудовий водоспад висотою 80м, звідки починається річка Прут.
Ми зупинялися на привал. Я боялася повертати голову і дивитися вниз. Від цієї краси перехоплювало дух. Не вірилося, що ти на такій висоті. Та попереду було найскладніше…
Перед самою вершиною — найважчий шлях. Різкий підйом, кам’яні осипи. Сили не начебто й були, а ноги просто відмовлялися йти вперед. Треба було постійно контролювати дихання, яке збивалося. Ті, хто йшли попереду, одразу зникали з поля зору.
Та най-найважчими для мене були, мабуть, останніх 500 метрів. Підіймаєш голову — і ось вона — вершина, ніби зовсім поруч, там вже чуються радісні крики тих, хто підкорив її. І так хочеться швидше дістатися, але кожен наступний крок давався важко. Я шкодувала, що не взяла палиць, як інші, які б допомагали при сходженні.
Та ось вже й вершина… Вся втома одразу десь зникає і здається, що ми з літальним апаратом висадилися десь на Венері чи Марсі. Вершина плоска і кам’яна. Тут стоїть хрест, скульптурний монумент з нашим гербом, прапор України та держав, представники яких підіймалися на Говерлу, плита, в яку вмонтовані капсули з землями усіх областей України. Тут всі вітають один одного з підкоренням вершини і обов’язково фотографуються на пам’ять.
Ті шполяни, которим вже вдалося підкорити вершину, погодяться зі мною, що там, на самісінькій вершині, відчуваєш якесь неймовірне піднесення і радість. Тому всі від радості кричать, співають Гімн України…
Слід зауважити, що тут, на висоті 2061 метр, дуже холодно. Температура на 10—15 градусів нижча за ту, що внизу, на початку маршруту, дме сильний вітер. Але краєвиди тут дійсно вражаючі. З вершини Говерли можна побачити Івано-Франківськ, Снятин та Коломию. На півдні видно Румунію, декілька вершин Чорногірського хребта. Найближче знаходиться сусідка Говерли — гора Брескул. Однак, найбільш захоплююча панорама відкривається в західному напрямку — велична панорама Карпатських гір з неймовірним Петросом ( 2020 м).
Спуск був ще мальовничішим — через уголовину між Говерлою та Брескулом. Наш інструктор назад повів нас саме цим маршрутом, аби ми всі намилувалися красою Карпат, водоспадом і ще засніженими вершинами гір. Адже саме тут починається ріка Прут, яка протікає декілька сотень кілометрів, через Яремче, Коломию та Чернівці, вздовж Молдовсько-Румунського кордону, та впадає в Дунай неподалік міста Рені Одеської області. Однак, тут на схилах Говерли Прут є невеликим струмком. Спускаючись по скелястим схилам Чорногори, цей струмок утворює цілий каскад водоспадів, які тягнуться на відстань 80 метрів.
Привал у Заросляку і дорога додому з неймовірним почуттям здійсненої мрії, яку я довго не могла реалізувати через свою акрофобію (боязнь висоти). І те, що перемогла в собі її отак відразу, стало для мене ще й перемогою над собою.
Лариса БАЧИНСЬКА