ЗГАДАЛОСЯ...
У №2 газети «Шполяночка+» у публікації «Отак і навчалися ми» своїми спогадами далекого дитинства поділилася жителька с. Лебедин Ганна Замостян. У листі до редакції житель с. Лозуватка Василь Буткевич теж ділиться враженнями від чудових зимових краєвидів його малої батьківщини, яку згадує зі щемом у серці, і захоплюється творіннями Всевишнього.
Джурівка... Моя маленька батьківщина. З нею пов’язані кращі роки мого дитинства та юності.
Завжди, улітку чи взимку, коли приходжу до неї, вона відкриває мені щось нове, чарує своїми краєвидами, солов’їною піснею навесні.
Ось і сьогодні прийшов, та й не впізнав її. Диво та й годі! За одну ніч такі зміни сталися на ставку! Хто ж він, той чарівник, що усе це зробив?
Та це ж Дід Мороз тут побував! Всю ніч трудився, скував кригою, та й не встиг закінчити свою роботу: трохи залишилося в кінці ставу біля греблі.
Гуляє тут вітерець, легеньким подихом котить хвилю одну за одною. А далі… У верхів’ї ставу пробився крізь хмари промінь сонця і неначе прожектором освітив край поля, вишневий садок і хату баби Дуньки...
Багато змін тут сталося із того повоєнного часу: побудували ставок, по берегах виросли високі ясени, верби, акації, липи.
А в пам’яті моїй назавжди залишилась Джурівка мого дитинства та юності: у зелених берегах невелика річечка, джерела з чистою, мов сльоза, водою. А далі поле, без кінця і краю, і пісня: «Ой, волошки, волошки, білі, червоні та сині, ви у моєму житті спогад чудовий лишили...».
Переглядаю давнє фото зі свого альбому... Хто ж створив усе це? Невже воно з’явилося саме собою? Такого не може бути... Якщо є творіння, то має бути і Творець, якого ми називаємо Бог.
Люблячий, всемогутній...
Він створив сонце, промінь якого пробився крізь хмари, він скував морозом воду, що у ставку перетворилася на кригу...
І ті ж волошки — білі, червоні та сині... Це його творіння. І не лише волошки. Озирніться навколо себе влітку. Скрізь, у кожнім дворі, у лісі, у полі, на березі біля річки — квіти... квіти... квіти...
Ваблять різними кольорами, радують погляд, веселять серце, розливаючи навколо себе пахощі.
Тож слава і подяка Богу за всі ті блага, за красу і неповторність, які він посилає людям…