«Варяги», «парашутисти», «туристи» – ці слова вже давно увійшли у політичний жаргон виборчих процесів, які з регулярністю місячного затемнення накривають українське суспільство. Усі ці терміни мають спільне значення та уособлюють кандидата у депутати, що балотується від виборчого округу, до якого він не має жодного відношення, з яким його не пов’язують ні сімейні, ні робочі питання. Зазвичай, вони з’являються за кілька тижнів до виборів і починають «смітити» грошима, аби здобути народну «любов». При цьому, спускаючись із своїм «парашутом» на абсолютно чужу для себе територію, вони обіцяють своїм виборцям «манну небесну» та завіряють у своїй щирій прив’язаності до цієї місцевості. Що це – вияв реальної безкорисної «любові» до всього сущого на землі, чи банальний приціл на «нерозторопного» виборця, дізнавалась «Шполяночка+».
За великим рахунком, це не зовсім політична технологія. Це – в умовах мажоритарної виборчої системи – можливість для бізнесмена, підприємця або політика, який хоче глибше всунутись у владу для лобіювання та вирішення власних питань з використанням владних повноважень та депутатського мандата. Ось і з’являються такі «гості», які, поливаючи поперед себе медом, а позаду встеляючи рушниками, обіцяють рай, золоті гори та кисельні береги. Бо знають, прорвуться до парламенту – одіб’ють кожну копієчку. І не тільки відіб’ють, а й примножать. Адже мандат дає вже не шпарину, а повноцінно відкриває настіж двері у профільні міністерства та депутатські комітети, державні служби та фонди.
От і наш, 196-й виборчий округ не оминула ця участь. Із усіх зареєстрованих 13 кандидатів повноцінним «парашутистом» можна назвати представника «партії естрадно-циркового мистецтва» «Слуга народу» Андрія Стріхарського. Цей дійсно, як кажуть у народі – вискочив, як Пилип із конопель. Сам він, звісно, не має до сценічного мистецтва жодних стосунків та і поява його у складі президентської команди глибоко прихована завісою таємниці. Одне відомо – він власник великої будівельної фірми, яка забудовує житловими комплексами Київ та його околиці. От і виникає питання – чому киянин по суті і будівельник за покликанням вирішив проскочити до парламенту через сільський аграрний округ?
Можемо лише припустити, що будівництво будівництвом, а на всіх у Києві місця не вистачає, щоб вимахати нову висотку для елітних жильців. А якщо в тебе є депутатський мандат? О, ось тут він і може стати в пригоді, адже можна буде домовлятись із зацікавленими державними і приватними структурами на найвищому рівні. І в обмін на певні послуги з лобіювання пробивати собі дозволи на ласі шматки столичної землі. Та і правоохоронцям набагато важче ставити перепони на шляху, якщо твоя фірма, не дай боже, влізла в неприємну історію, або ситуацію із забудовою місць, що мають історико-культурну спадщину, або при здачі будинків, які не відповідають умовам проживання, або при махінаціях з тендерами та державним бюджетом.
І з цього випливає ще одне питання. То чи є зацікавленість «парашутиста», який має свій інтерес виключно в Києві, і у крайньому випадку в його найближчих містах-супутниках до нас, до шполян? Ми у цьому не впевнені.
За класичним прикладом своїх скандально відомих попередників – «парашутистів» на Черкащині Шуфрича та Поплавського (перший у 2002 купив округ у Черкасах за 20 грн за голос, другий – той же округ за 200 у 2012 – ред.) ми не виключаємо, що як тільки наш герой отримає завітну депутатську «корочку», він жодного разу не з’явиться на окрузі. Адже ціль досягнута. А електоральні вівці підстрижені. І більше йому нічого не буде потрібно. Всі зусилля він може зосередити на лобіюванні своїх будівництв, грошей та інтересів тих, хто його і всунув у команду Президента. Бо що йому ті люди з Буртів чи Журавки, Іскренного або Лип’янки з їхніми, проблемами і негараздами, йому ж бо треба втрачене відбивати і те, що є, збільшувати…
СЕРГІЙ ЗУБАТОВ