Історія Лебединського насіннєвого заводу

Повоєнні роки

 (Продовження. Початок у №№ 34,37, 42,50, 51, 52 за 2016 рік, №№ 9, 12, 29, 34 за 2017 рік)

    Швидше ніж виробництво вдалося відновити підсобне господарство, яке працювало і в умовах окупації. На збиранні урожаю 1945-1946 рр. широко використовувалося стимулювання патокою та сіллю за виконання і перевиконання норм виробітку. Взагалі тоді часто розраховувалися патокою за ремонтні послуги, коли купували запчастини та ін. Інколи ці розрахунки призводили до зловживання, що й було відмічено в акті першої ревізії фінансово-господарчої діяльності заводу восени 1946 року.

   Відновила свою роботу і профспілкова організація. Головою профкому було обрано механіка Серветнікова.

   Слабкість енергетичного господарства давалася взнаки. За 1946 рік надійшло 78600 ц сировини, було випущено 89800 ц готової продукції. Але змінна потужність ще була низькою: по засипці — 390 ц, а по випуску — 366 ц.

   Керівництво Головцукру і заводу вживало енергійних заходів для поліпшення справ в цьому напрямку. 31 жовтня 1946 року був встановлений генератор на 80 квт, а в листопаді надійшов локомобіль потужністю 300 к.с. із Чехословаччини і генератор (500 квт) із США.

   Після за діяння генератора на 80 квт завод почав працювати в дві зміни, які очолили Ф.М.Пряжко та П.М.Фесенко. на засипці була встановлена норма 480 ц, на випуску — 432 ц.

  У повоєнні роки практикувалося виконання та перевиконання виробничих завдань певними товарами, які завозилися на склад. Про це красномовно свідчить уривок з наказу №142 від 28 листопада 1948 року.

  «За високу продуктивність при добрій якості виконання ремонтних робіт заводу преміювати: брюками — Макеєва Л.М., Москалика К.Ф., Муковоза П.П., Сиротіна В.М., Назаренка Г.В.; кальсонами — Кунця В.К., Крещенка О.А., Репіна П.І., Росомаху М.В., Краснорутського П.Я., Шамановського В.С.; спідницями — Парамонову ЄГ., Костенко О., Куліковську В., Дехтяр М., Опанасюк О., Чернову Л., Бражнік М., Коваленко Х.»

   У той же час досить суворо каралися різні порушення, навіть дрібні. Так, наказом №79 за крадіжку 5 кг насіння старшого лаборанта Волик Т.В. було віддано до суду.

   У 1947 році було встановлено локомобіль 300 НР, а у виробничому цеху новий американський сепаратор «Феррелл». І вже 17 листопада завод почав свій сезон у дві зміни, маючи вже певний енергетичний резерв. Поступово в минуле почала відходити неритмічна робота, коли доводилося через відсутність енергії працювати по черзі: спочатку — засипка, сушарка і гірки, потім — випуск, прийомка в склад.

   У цьому ж році вдалося підняти змінну потужність заводу. Вона склала по засипці — 477 ц, по випуску — 462 ц.

1948 рік став важливим для заводу тим, що було затверджено його статут, а 28 червня його зареєстровано за №6934 і присвоєно офіційну назву: «Державний союзний лебединський насіннєвий завод Міністерства харчової промисловості». На завод надходило насіння з усіх бурякосіючих регіонів СРСР, а також із Китаю. Відвантаження готової продукції проводилося теж у республіки СРСР і на експорт.

   Завод допомагав і підшефному колгоспові ім. Петровського в збиранні врожаю. Влітку 1948 було відправлено для цієї мети 37 робітників з 15 по 25 серпня. Пізніше подібні «відправлення» відбувалися щорічно, стали традицією, і припинилися в другій половині 80-х років.

   Три відбудовчі роки дали можливість більше уваги приділяти культурно-побутовим потребам. Капітально відремонтували приміщення клубу, запрацювала бібліотека, почали регулярно демонструватися, причому безперервно, кінофільми. Невеликий кіноконцертний зал був завжди переповнений.

  Паралельно з відновленням основного виробництва у відділі експедиції колишнього рафінадного корпусу організовується цех з очищення насіння багаторічних трав (люцени, конюшини) електромагнітним способом. 1 лютого 1949 року його було введено в експлуатацію. Начальником цеху була Казімірова Р.І., трифоліновим майстром — Погасій Ф.П.

  Взагалі, 1948 рік був першим успішним роком не тільки для заводу, якому вдалося досягти проектних показників довоєнної потужності, а й для селян та колгоспів. Для останніх два повоєнних 1946-1947 рр. були складними і неврожайними. Посушливий 1946 рік призвів до напівголодного 1947 року. люди були цим дуже стурбовані, б пам’ятали і більш страшніше лихоліття…

   У 1948 рооці був зібраний дещо кращий врожай, було більше видано хліба на трудодні. У селян поліпшилося присадибне господарство, в результаті їхні статки відчутно зросли. І наприкінці року вони полегшено зітхнули після останніх досить напружених років.

   У 1949 році на заводі вперше почали видаватися путівки в будинки відпочинку та санаторії. Завком виділив таких 13 путівок, з них 10 — робітникам, 2 — агрономам і 1 — службовцю.  

1950-й почався під знаком підготовки до виборів до Верховної Ради СРСР. Тоді цьому питанню приділяли увагу всі організації, в тому числі — і наш завод. Тим більше, що в заводському клубі організовувалась виборча дільниця. Вибори відбулися 12 березня і пройшли урочисто. Біля заводського клубу з 5-ї години ранку гримів духовий оркестр (виборчі дільниці тоді відкривалися о 6-й ранку), вітаючи перших виборців. Вдень були безплатні кіносеанси, грали троїсті музики.  А напередодні кращі жінки-працівниці заводу були відзначені з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня: 36 отримали відрізи тканини для суконь, а 20-м — оголошена подяка. Ця традиція була продовжена і в наступні роки.

 Іван ЄЛІНЕЦЬКИЙ, далі буде