Історія Лебединського насіннєвого заводу

Капітальне будівництво поступово пішло на спад. Ще закінчувалися деякі роботи на комплексі елеватора, як на початку 1986 року було закладено будівництво дитячого садка на 140 місць. А 30 жовтня 1987 року його було введено в експлуатацію.

Якість будівельних робіт при спорудженні дитячого садка була невисокою і вже через рік-два довелося докладати чимало зусиль для ліквідації виявлених дефектів.

У зв’язку з введенням в експлуатацію елеватора, зменшенням надходження насіння, всі далекі склади (№5,6,7,8, 9) були незадіяними, і тому було вирішено пристосувати склад № 8 під підсобне господарство, яке було в старому, тісному і аварійному приміщенні. Протягом 1987—1988 років склад був пристосований на утримання ВРХ і свиней. Старе приміщення біля третього ставка було пристосоване для утримання 2500 гусей.

У 1989 році почалися роботи з влаштування сільського музею в приміщенні колишньої майстерні школи №1.Цей будинок був повністю перепланований, обкладений цеглою і перекритий. В залах музею представлені історико-етнографічні матеріали Лебедина і розгорнута широка експозиція з історії нашого заводу.

Всі будівельні та опоряджувальні роботи були профінансовані заводом, виконані його робітниками.

1989 рік примітний також зміною керівництва заводу. У липні вийшов на заслужений відпочинок директор І. М. Даліба, на долю якого випало пережити трагедію 1975 року, а потім докладати чимало зусиль для розбудови заводу. Вийшов на заслужений відпочинок і головний бухгалтер П. К. Малик, його змінив В. М. Круц. Якщо зміна головного бухгалтера пройшла без заминки, то призначення директора обійшлося без впливу «перебудовчих» нововведень. Тоді рекомендувалося керівників цехів і підприємств не призначати, а обирати колективом. Вважалося, що в такий спосіб обраний керівник користуватиметься більшим авторитетом і впливом.

Були організовані вибори і в нас. На посаду директора було висунуто дві кандидатури: головного інженера заводу В.І. Кравченка і головного технолога О.К.Канаву.

На зборах колективу обидва кандидати виступили тоді зі своїми програмами.

22 серпня 1980 року відбулися вибори. Більшістю голосів директором було обрано Кравченка В.І.

 Цей захід тоді сприймався по-різному і, як потім довів досвід інших підприємств, в умовах тоді існуючої економічної системи позитивного ефекту не дав.

Зменшення протягом десяти років (1981—1990 рр.) обсягів переробки та випуску готової продукції внесло свої корективи.

В 1977 році були передані Гайворонському райСТ насіннєві склади в Гайвороні та Мощеному. На початку 80-х років була ліквідована насіннєва база в с. Киселівка. Завод залишився без цих зовнішніх баз, якими користувався довгі роки.

Почалося поступове скорочення персоналу. У липні1988року було звільнено 10 працюючих пенсіонерів. 27 березня 1990року скорочено 12 інженерно-технічних працівників. На початку 1993 року скорочено 6 робітників у залізничному цеху. В той же час для забезпечення робочими місцями робітників, які звільнилися 14 травня 1990 року, у приміщенні АПК розпочав свою роботу пошивочний цех в кооперації зі Шполянською швейною фабрикою.

30 січня 1987 року було відзначено 50-річчя насіннєвого заводу. Урочистості з цієї нагоди відбулися у заводському клубі. Були представники об’єднання «Укрцукрореммаш» та РККПУ, підшефного колгоспу ім. Осовського. Заводові були вручені вітальні адреси від об’єднання «Укрцукрореммаш» та РККПУ, привітання й подарунок від підшефного колгоспу. Крім того, грамотами райкому партії та райвиконкому було нагороджено Б.С. Дяченка, І. П. Цяпкала, Л. М. Сідлецького, Г. В. Лозову, М.Д. Дробота, Л.М.Шеховцову.

Заступник генеральногодиректора об’єднання «Укрцукрореммаш» В.В. Куянов вручив 26 почесних грамот ветеранам заводу.

Концертом учасників зборів привітали учні школи №2 під керівництвом І. І. Коливая та колектив художньої самодіяльності колгоспу «Комуніст» із с. Матусів.

Наприкінці 80-х років завод почав спілкування з іноземними фірмами. Ці контакти пожвавішали після здобуття Україною незалежності в 1991 році. Налагоджені зв’язки з такими фірмами: американською ФМС, італійською «Адіка», японською «Міцубісі Касей», французькою «Деле -Планк і Ко», німецькою «КВС».

Початок 90-х років позначений частою зміною тарифів на зарплату у зв’язку з галопуючою інфляцією.

Поступово всі стали мільйонерами. Частково повторилася  цінова вакханалія початку 20-х років. Та, незважаючи на ці та інші негаразди, соціально- виробниче життя заводу рухалося вперед і досягло певного прогресу.

Іван Єлінецький