(Продовження. Початок у №№ 34,37, 42,50, 51, 52 за 2016 рік, №№ 9, 12, 29, 34, 43 за 2017 рік)
Протягом п’ятирічки 1956-1960 рр. починає зростати інтенсивність будівництва.
Як уже вказувалося, в промисловому виробництві головна увага приділялася складським приміщенням.
Будується і вводиться в 1956 році склад №23, починається будівництво складу №24 (нині №6). У 1958 році вводиться в експлуатацію пилорама, що значно збільшило можливості будівельників. Розпочинаються будівельні роботи з реконструкції житлового масиву. Старі будинки зносяться і на їх місці будуються нові. У такий спосіб були споруджені 4-х-квартирні будинки, один біля парку, а два — на верхньому селищі.
Одночасно завод фінансує будівництво школи №3, на яке у 1957 році було виділено 263000 крб.
Звичайно, зарплата робітників була невисокою і тому більшість з них, які проживали заводських будинках, старалися тримати невелике господарство. Для цього до кожної квартири надавалися повітка і погріб. А із земельного фонду заводу виділялися невеликі наділи (до 0,15 га) для городів.
Все це дозволяло сім’ям поліпшувати своє матеріальне становище, утримуючи скотину та птицю й вирощуючи городину.
Робочий день працівників заводу був набагато довшим за 8-годиний.
Щоправда, розміри цих господарств з певних причин обмежувалися. В наказі по заводу №98 від 16.05.1956 говорилося, що згідно із наказом Мінхарчопрому СРСР один робітник мав право тримати: 1 корову і 1 теля до 6 міс., 10 дорослих курей, 10 дорослих водоплавної птиці, 1 порося, або 1 свиноматку з поросятами не більше 2-х місяців, кози забороняються.
На цих невеличких наділах-городах робітники вирощували непоганий урожай картоплі, так що могли частину продати. Для цього завод виділяв (за певну плату) автомашини і такими невеликими гуртами їздили в деякі міста, переважно Кіровоград і Миколаїв на базар, де збували картоплю, і таким чином компенсували собі позаурочні трудозатрати.
Популярністю на заводі користувалася художня самодіяльність: найбільш стабільними були хор (керівник Крещенко Г.І.), духовий оркестр (керівник Андрєєв І.К.). Діяли періодично танцювальний та драматичний гуртки, де головні ролі виконували Льовушкін В.А., Олексенко А.Л., Матвєєва Г.М.
Почали також організовувати екскурсії для бажаючих з наданням автотранспорту. Виїжджали в основному до найближчих пам’ятних місць — Канева, Умані, Шевченкового. Охочих поїхати було дуже багато, в основному люди далі Шполи не бували, а автобусне сполучення з райцентром почалося лише в 1955 році.
У 50-х роках остаточно формується організація соціалістичного змагання, яке широко пропагувалося. Змагання були міжцехові, міжбригадні та індивідуальні. Крім того, бралися зобов’язання до тих чи інших дат подій. Наприклад, до виборів у Верховну Раду СРСР в 1954 році підбивалися підсумки змагання за січень, де відмічалися переможці. Серед бригад найбільших успіхів досягли слюсарі, токарі, ковалі. Називали імена переможців у індивідуальному змаганні, в тому числі — слюсарі Крячко О.П., Хльобас О.Г., ковалі Льовушкін В.А., лозовий О.Й., столярі марецький Г.А., робітниці Міклашевська В.Й., Галата Н.І., Парамонова ОюГ., водії семинога О.Г., Іванов І.І.
Переможцям змагання вручалися перехідний червоний прапор або вимпел. Пізніше виплачувалася грошова премія. Результати соціалістичного змагання висвітлювалися в стінній газеті, передавалися по заводській радомережі. Цей захід попри його нерідку заформалізованість сприймався робітниками позитивно і з розумінням.
Як уже говорилося, в 50-х роках неухильно зростало надходження буряконасіння, яке доставлялося на завод залізничним транспортом. Не завжди удавалося своєчасно вивантажити великі партії вагонів і тому завод виплачував значні штрафні суми за зверх нормативні простої вагонів.
Становище погіршувалося тим, що підхідні залізничні колії були підпорядковані Матусівському цукровому заводу. Завданням персоналу колій було доставлення вагонів з насінням і порожняку до ст. Златопіль. Звідти їх забирали і виставляли на обробку заводськими мотозами. Працівники Матусівського залізничного цеху не були зацікавлені в своєчасному привезенні і відвезенні вагонів. Мало того, Матусівський цукрозавод часто списував свої перепростої вагонів за рахунок нашого заводу. Перевірити і встановити точний час, затрачений на той чи інший вагон, при їх масовому надходженні було практично неможливо. Становище дещо поліпшилося восени 1966 року, коли підїздні колії разом з персоналом були підпорядковані нашому заводові.
У квітні 1956 року завод переводиться із союзного в республіканське підпорядкування і входить до Укрголовцукру Міністерства харчової промисловості України. Почався новий період зміни підпорядкованості заводу. З організацією Київського раднаргоспу в 1957 році він входив до підприємств Київського Укрцукропрому. З 1960 року завод був підпорядкований Черкаському бурякотресту новоутвореного Черкаського раднаргоспу. В деякому масштабі повторилася ситуація початку 20-х років і це негативно позначилося на оперативності господарської діяльності, а особливо — на перспективі заводу.
Наприкінці 50-х років вдалося дещо поліпшити енергозапбезпеченість заводу. Для розвантаження і переробки зростаючої кількості насіння потужності діючого локомобіля і дизеля не вистачало, що часто приводило до випуску бракованої продукції. Адже від пониженої напруги падали оберти сепараторів, що швидко зводило нанівець працю декількох змін.
Тому в липні 1950 року Київський раднаргосп виділив нашому заводові локомобіль угорського виробництва «Маваг» потужністю 350 нр і в грудні 1959 року його було введено в експлуатацію.
Наприкінці 50-х-на початок 60-х років припадає максимальне надходження буряконасіння на завод та обсяги його переробки за старою технологічною схемою.
Іван ЄЛІНЕЦЬКИЙ, далі буде