Нелюбов до рамок і правил, вміння іти за своєю мрією крок за кроком. Віра в свій дар і готовність приймати виклики. Дитяча безпосередність і естетична тяга до прекрасного. Що ще відрізняє творчих людей? Напевно, про них можна говорити довго, адже талановиті люди завжди захоплюють. «Шполяночка+» послікувалась із Катериною Педченко, обдарованою дівчиною, яка здатна не тільки передати будь-яку емоцію на папері, а й спроектувати будь-яку будівлю.
— Розкажи, будь ласка, де ти навчаєшся?
— Навчаюсь у Київському національному університеті будівництва і архітектури на архітектурному факультеті, кафедра архітектури і архітектурного проектування, перейшла на 3 курс. Жодного разу не пожалкувала про те, що вступила саме сюди.
— Що можеш виділити із найцікавішого? З якими труднощами під час навчання уже зустрічалась?
— Найцікавіше — пізнавати і відкривати для себе щось нове, багато нових предметів, які до цього не вивчала. Є цікаве завдання, яке виконується протягом 1 курсу з предмету архітектурне проектування, він вважається базовим предметом на всіх кафедрах архітектурного факультету. Ми розробляємо план створення різноманітних закладів чи будинків. Звичайно, без труднощів не обходиться. Спочатку було тяжко від того, що все незнайоме, я не знала, що і як правильно робити. Уже зараз з цим проблем немає. Зараз складність тільки через брак часу, оскільки багато інших предметів і не можна приділити всю увагу тільки цьому. Через це частенько приходиться працювати вночі, але це вже ближче до сесії, коли потрібно закрити всі заліки і просто не встигаєш виконати все вчасно.
— Вступити сюди це твій вибір чи на нього впливали батьки?
— Мій вибір, але з таким гарним поштовхом батьків. Ще з 5 класу я мріяла бути дизайнером інтер'єру, але вже ближче до закінчення навчання в школі, дуже вагалась, перебирала професіями, як могла, а потім після 10 класу мама дізналась про літні прискорені курси для абітурієнтів в моєму університеті (підготовка до вступних екзаменів). Я поїхала і зрозуміла, що мені це подобається і вже остаточно вирішила вступати до КНУБа.
— Коли почала малювати?
— Малювати я любила завжди, скільки себе пам'ятаю. Спочатку це було хобі, яке зараз поступово переростає в майбутню професію. Я щаслива, що знайшла себе і справді займаюсь тим, що приносить задоволення.
— Чи відвідувала ти художню школу?
— Художню школу відвідувала з 1 по 3 клас, але це було просто для себе. Уже в 11 класі я почала займатись більш поглиблено, бо рисунок для вступу потрібен був.
— Хтось в родині ще має такі здібності?
— Так, моя мама і бабуся гарно малюють, а прадідусь (тато бабусі) був художником. Думаю, що я від них і успадкувала цей талант.
— Над чим подобається працювати найбільше?
— Одного чогось виділити не можу, але дуже люблю малювати натюрморти (постановки, які ставлять викладачі) особливо різними техніками, наприклад: акварель + кольорові олівці або туш; на кольоровому аркуші кольоровими олівцями. І до портретів є якась особлива симпатія.
— Малюєш портрети на замовлення?
— Все почалось з того, що друг попросив його намалювати, потім подруга і так поступово з'явилась ідея малювати на замовлення. Для її реалізації я певний період малювала просто у вільний час друзів, родичів, аби набрати портфоліо. Зараз робіт вже достатньо, тому працюю на замовлення.
— Що ти відчуваєш, коли малюєш?
— Коли малюю у вільний час, тобто незалежно від когось, відчуваю якесь полегшення, часто хочеться малювати те, що на душі, буває то радість, чи печаль. Я ніби абстрагуюсь від навколишнього світу, просто поринаю в роботу. Це допомагає, може ненадовго, але все ж, вдається не думати про якісь негаразди. Коли малюю по завданню, то не завжди це в кайф, бо часу мало і насолоджуватись процесом немає коли.
— Що на твою думку допомагає досягнути успіху: талант чи практика?
— Я вважаю, що талант це наше все, в кожної людини він різний і саме по ньому можна визначити своє призначення в житті. В архітектурі одні з найважливіших потреб, на мою думку, це малювання і просторове бачення, без нього ніяк. Але є випадки, коли хоч і не вмієш малювати, але до цієї професії тягне, то в такому разі тільки вперед, головне не опускати руки: хто хоче, той обов'язково досягне. Що на рахунок практики, по своєму маленькому досвіду, можу сказати, що це невід'ємна частина. За 2 роки навчання я помітила, як мій рівень підвищився, і все це завдяки практиці, постійним творчим завданням.
— Чи маєш якісь нагороди?
— На цей час немає, тому що не брала участі в архітектурних конкурсах. Звичайно, плани та бажання щодо них є, але ще потрібно підвищити свої навики, аби досягти бажаного результату.
— Крім малювання, маєш якісь хобі?
— Тривалий період я займалась танцями. Потім я вступила до навчального закладу, але танці все одно залишаються моїм хобі. Через брак часу ніякі хореографічні студії в Києві не відвідую, але, на щастя, у нашому університеті є окремий такий острівець творчості, культмас (культурно-масовий департамент нашого університету). Туди запрошують студентів з різними талантами: співи, танці, гра на музичних інструментах, акторська майстерність і т.д. В університеті проводяться різні заходи, такі як: дебют першокурсників, битва факультетів, день якогось із факультетів КНУБа, тощо. На кожному факультеті є група людей, що входить до культмасу, вони і беруть участь у цих заходах та демонструють свої таланти. Я, звичайно, також.
ЮЛІЯ ЗАРУДНІЦЬКА