Живе у селі Васильків чи не єдиний ветеран Великої Вітчизняної війни Степан Петрович Шпиця.
Степан Петрович пройшов війну від початку до її закінчення. Забрали його на службу до танкової частини в місто Лубни Полтавської області. Воював у танковому полку — був механіком-водієм. Танк Т-34 — швидкий, надійний, з доброю гарматою, такий, що пройде скрізь. Пройшов на ньому міста Кишинів, Бухарест, Будапешт і Прагу.
Пам’ятає воєнні напівголодні дні. Бувало, що кухня не може до них дібратися, то отримували сухий пайок. А якщо запаси сухого пайка закінчувалися, то наливали усім небагато спирту.
В одному з боїв його поранило в груди, в госпіталі пробув п’ять діб. Прийшов до тями, підлікували. Командир дав йому на десять діб звільнення. Груди боліли, але треба було воювати, іти в бій. І зараз у нього одна груднина більша іншої.
Ветеран нагороджений безліччю орденів та медалей, серед яких — Великої Вітчизняної війни, «За взяття Будапешта», «За взяття Праги», Жукова, «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За мужність» та інші.
Коли його запитують про військове звання, Степан Петрович скромно говорить, що він сержант. У військкоматі записано, що лейтенант.
Закінчив війну у Празі, додому добиралися два тижні своїм ходом. Дісталися до м. Хмельник Вінницької області, там він ще дослужував.
Після закінчення війни працював у колгоспі на тракторі, а після виходу на пенсію — навчав тракторній справі учнів Васильківського професійного ліцею (колишнього ПТУ). Степан Петрович має 45 років трудового стажу.
У грудні йому виповниться 94 роки, але його пам’яті може позаздрити кожен.
Члени пошукової групи «Стежина» Васильківського НВК.