Хата, котра береже унікальну історію Шполи

Є у Шполі одна садиба, яка пам’ятає багато подій, котрі належать до розряду історичного значення. На ній збереглася шевченківська хата та дух старовинного побуту наших попередників. Побудована була із глини у 1914 році, під час Першої світової війни. Як для тодішнього часу вона дуже велика, розділена на дві половини. Належала ця хата подружжю Івана Даниловича та Пелагеї Олексіївни Шорубалків, яке виховувало дев’ятеро дітей. Дотепер під стелею є гачок, на якому висіла дитяча колиска. Двоє з тих дітей були репресовані в 1937 році — сини Іван та Пантелей. Дочка Оксана, мати Олени Коваль-Колісник, була дружиною відомого автошляховика, патріота-дисидента Степана Кожум’яки. Це були господарі-працелюби, які мали худобу, реманент та багато землі (зараз це 9 садиб — Мальчиків, Рукавців, Золотоверхих та інших). На могилі матері Пелагії Шорубалко є хрест із написом «Мати, сини якої репресовані І.І. Шорубалко (1897—1937 рр.) та П.І. Шорубалко (1898—1838 рр.)». Згідно з літературними переказами у царині, поблизу цієї садиби малий Тарас Шевченко ненароком перекинув візок зі сливами, які він віз із Моринців на продаж до базару у Шполі.
Сім’я відзначалася великою побожністю, пішки ходили на прощу до Києво-Печерської лаври. Землеробами-трударями були усі її діти. Син Іван посадив великий сад цінних яблунь, придбавши 100 щеп у самого Льва Платоновича Симиренка у Млієві. Дві яблуні плодоносять і досі. Іван Іванович Шорубалко закінчив Чигиринське військове училище, був офіцером, комендантом Шполи в часи УНР, головою сільгоспкооперативу «Рілля». Він же — ініціатор встановлення першого пам’ятника Тарасу Шевченку у Шполі, автором якого став відомий скульптор Калень Терещенко зі Звенигородки. Він відстоював інтереси селян та Холоднояррську республіку. Репресований був за боротьбу за вільну Україну.
Уже в 1922—1923 роках у Шполі діяла Українська православна церква (біля сучасного стадіону). У церковному хорі співали учителі шполянських шкіл. У 30-х роках церкву зруйнували комуністи. Іконостас та інші святі речі було перенесено в хату Шорубалків. Проходили богослужіння, освячували паски на Великдень, відзначали Йордань. Під час Другої світової війни тут були запеклі бої, але хата вціліла. Родина евакуювалася в Козацьке — село, яке оминула війна, окупанти туди не заходили.
Цікаво, що у цій хаті проживав перший директор Шполянської автошколи Олексій Григорович Коваль. Він закінчив Таращанську школу механізації, звідки привіз трактор ЮМЗ та вантажівку ЗІС («полуторку»). Відтак на території нинішнього автопарку започаткував автошколу. Був фронтовиком, похований в Румунії. У цій же хаті проживав інженер-мостобудівник, шляховик Степан Демидович Кожум’яка, який душею прикипів до сім’ї Шорубалків-Ковалів-Колісників. Від людей почув, що вони національно свідомі, як і він сам, постраждали за вільну Україну. У 1954 році його дільниця ШЕД-722 прокладала автомагістраль Черкаси—Умань—Гайсин—Братислав (Вінничина).
Не менш вагомим історичним фактом є те, що в цій же хаті зупинявся у 1989 році В’ячеслав Чорновіл з дружиною Атеною Пашко. Приїздив до Степана Кожум’яки взяти інтерв’ю для позацензурного журналу «Український вісник». В’ячеслав Чорновіл спілкувався на національні теми з сином Олени Коваль-Колісник Юрієм, звідси розпочалася їхня дружба.
У 1991 році дружина Степана Кожум’яки Оксана Коваль передала хату для користування осередку Народного руху України, УРП та Спілці незалежної української молоді. На установчих зборах тут був присутній Михайло Ґедзь — голова Республіканської партії України, письменники Віктор Терен та Михайло Слабошпицький.
Через 60 років сюди знову повернулася Українська православна церква. Першим священиками були Микола та Вадим Саломатіни. Проходили богослужіння, почали збирати іконостас та інші церковні речі. Через декілька років виклопотали приміщення і церква вже діяла в приміщенні біля стадіону, неподалік біля місця, де колись стояла кам’яна церква, знищена комуністами.
Пройде ще час, можливо десятиліття чи декілька їх. І наші земляки-шполяни оцінять історичну цінність місця, яке досі дихає болем за незалежну Україну і відновлення її багатющої трудової і культурної спадщини.
Андрій СЕРЕДА.
м. Шпола.