ДІЛИМОСЯ ДОСВІДОМ
Завітавши до будь-якого обійстя у селі Лебедин, можна віднайти там щось особливе, чим могли б похвалитися його господарі. Майже у кожному господарстві практикуються на вирощуванні малини, картоплі, горіхів та кизилу, про який власне і йтиметься далі.
Кизил нині ще не дуже поширена у нас рослина, та все ж усе більше й більше господарників починають вирощувати її у власних садках. А все тому, що не вибагливий і наділений безліччю лікувальних властивостей.
Майже все своє життя вирощуванням цих цілющих лікувальних плодів займається і Віра ПУХЛІЙ із с. Лебедин.
Батько одним із перших
почав вирощувати у селі кизил
Мешкає Віра Панасівна у власному будинку, який побудували на батьківському подвір’ї разом зі своїм чоловіком Григорієм Федоровичем (на жаль, вже нині покійним).Та у дворі й досі стоїть батьківська хата, яку, як каже Віра Панасівна, просто рука не піднімається зруйнувати, бо зводив її батько самотужки. Тож використовують це старе приміщення як господарське. У селі проживають і двоє її синів — Ігор та Сергій з сім’ями.
Для сім’ї Віри Пухлій вирощування кизилу, реалізація його саджанців — не просто джерело доходу, а й ще й продовження сімейної традиції.
— Його вирощуванням займався мій батько — Панас Губа. Завіз його сюди у село одним із перших ще у 1932 році, коли поїхав до свого брата Полікарпа в гості, — розповідає Віра Панасівна.
— Тоді важкі були часи, голодні. Сім’я наша — чималою. Батьків брат, щоб якось підтримати родину у важкий період, передавав нам звідти рибу. Так в один із приїздів до Криму батькову увагу привернули кизилові деревця, що росли поблизу Анапи, рясно обліплені червоними плодами. Із тієї поїздки батько повернувся із цілою валізою кизилових саджанців, які легко прижилися і у нашій місцевості. Так із того часу і вирощуємо кизил. Найстаршому кизиловому дереву нині понад 80 років. Але, кажуть, є у селі кизил, якому близько ста років...
Нині у садку Віри Пухлій шість дерев і до двохсот саджанців кизилу, які вона реалізує.
Вирощуванням кизилу цікавився автор його сортів
Віра Полікарпівна разом із сином Ігорем, який допомагає матері по господарству, показують свій кизиловий садок, знайомлять із старим деревом, від якого і почалося це захоплення.
Кизилові дерева та плоди вона називає, які більшість літніх людей у селі, — «ґедзелями». А в Україні кизил ще називають дереном. Наприкінці весни та на початку літа дерен вбирається у розкішне вбрання з безмежної кількості суцвіть, великих листків — білих, рожевих, червоних, які оточують дрібненькі непомітні квіточки. І від такої картини важко відірвати погляд.
Віра Панасівна розповідає, що
якось її захопленням зацікавилась доктор біологічних наук Світлана Клименко, яка вже понад 50 років працює в Національному ботанічному саду та є автором 400 наукових робіт, у тому числі, 10 монографій. Нею створені понад 40 сортів плодових рослин, в тім числі й кизилу. Світлана Валентинівна приїздила в с.Лебедин, знайомилась із досвідом самобутньої садівниці щодо вирощування кизилу. А потім подарувала Вірі Панасівні одну зі своїх монографій, якою вона і користується нині у своєму догляді та розведенні кизилу.
Зовсім невимогливе дерево
Господарка розповідає, що кизил — невимогливе дерево. (До речі, його можна формувати і як кущ). При виборі місця для його посадки оптимальною для кизилу буде півтінь. Оскільки коріння в кизилового дерева поверхневе, то полив його повинен бути достатнім, він не любить ані сильного пересихання, ні перезволоження ґрунту, не переносить болотистої місцевості і ґрунтових вод.
Кизил досить морозостійкий і живе понад сто років. Для того, щоб він плодоносив, саджати потрібно кілька дерев кизилу, недалеко одне від одного (близько 5—6 метрів), щоб дозволити їм запилюватися.
Всю площу під деревом, доки звисає гілля кизилового дерева, потрібно звільняти від бур’яну, вкривати мульчею. Періодично підгодовувати ґрунт перегноєм і компостом, але найважливішим для плодоношення кизилу є наявність кальцію в ґрунті, тому в ґрунт слід додавати вапно.
Розмножується відводами, обробляється від грибка
Способів розмноження кизилу є декілька: живцями, відводами і щепленням. Віра Панасівна використо- вує перші два способи — живцями та відводами.
Живці, які з’являються під деревом, пересаджуються у спеціально відведене місце — розсадник. Потім їх слід пересадити вдруге. А вже потім висаджуються на постійне місце зростання. Тобто, пересаджуються тричі.
При розмноженні відводами пагони кизилу садівниця пригинає до землі і, закріпивши в такому положенні, присипає шаром добре зволоженої землі (близько 10 см). Вже через рік така відводка стає повноцінним деревом і рослину можна пересаджувати в інше місце.
Іноді рослина страждає від грибкового захворювання, яке проявляється жовтими плямами на листках. Віра Панасівна обробляє рослини бордоською рідиною, а щоб попередити розмноження різних шкідників, стволи дерев навесні обмазує негашеним вапном.
У плодоносних дерев щороку восени видаляються поламані, переплетені гілки і дрібні пагони, які роблять крону занадто густою. Старші дерева кизилу (після 20-річного віку) омолоджують, проводячи обрізку сухого старого гілля, замазуючи обрізані місця садовим варом.
Сорти Миколка, Лагідний
та Старокиївський
Зазвичай кизил починає плодоносити на сьомий рік. А плоди його можуть бути різними: і яскраво-червоними, і рожевими, жовтими, пурпурними, а за смаком — солодкими, терпкими або терпко-солодкими, соковитими або ж сухуватими. Зате всі вони смачні й корисні. З шести старих дерев, які ростуть у садку, Віра Панасівна збирає по 10—12 відер кизилу, які продає, робить із них компоти. А основними сортами, які розводить господиня, є Миколка, Лагідний та Старокиївський, до створення яких причетна і доктор біологічних наук Світлана Клименко. Споживаються вони в сновному свіжими, придатні і для виготовлення варення, джемів, соків з м’якоттю, желе, сиропів.
А ще кизил дуже корисний при нестачі в організмі вітамінів Е і С, при атрофії м’язів, порушенні обміну речовин, він покращує зір, діє тонізуюче. У народній медицині відвар із плодів, листків та кори здавна вживається при порушенні діяльності шлунково-кишкового тракту і збуджує апетит. А ще — використовується як в’яжучий, сечогінний та загальнозміцнювальний засіб. Корисний кизил і при хворобах печінки, подагрі, проносах, недокрів’ї, хворобах шкіри, запаленні прямої кишки.
Тож саме тому і у родині Пухліїв, і загалом у Лебедині так полюбляють вирощувати у своєму господарстві ці напрочуд цілющі плоди.
Лариса БАЧИНСЬКА
(фото автора).
ЩО МОЖНА ПРИГОТУВАТИ З КИЗИЛУ
Фарширована курка
Сиру курку нафарширувати відвареним рисом з розмоченим кизилом і пасерованою на олії цибулею, зашити шпагатом і смажити над вугіллям.
Кизилове варення
з додаванням апельсина
Взяти: ягоди кизилу — 750 г; цукровий пісок — 600 г; води — 1—1,5 склянки;апельсин — 1 шт.; лимонну кислоту (вона знадобиться лише тільки, якщо апельсин виявиться надмірно солодким).
Спосіб приготування: кизил перебрати, видалити зіпсовані ягідки, гілочки і листя, помити. Зварити цукровий сироп, опустити в нього ягоди. Апельсин помити і очистити, з м’якоті вичавити сік, а цедру натерти на дрібній тертці, додати до ягід і поставити на середній вогонь. Якщо апельсин виявиться достатньо солодким, то за пару хвилин до кінця варіння потрібно буде додати кристали лимонної кислоти. За бажанням можна варення зробити більш запашним, для цього потрібно покласти дві-три гілочки герані. Коли варення буде готовим, з нього необхідно зняти пінку і розкласти по чистих сухих стерилізованих банках, після чого герметично закупорити.
Кизил маринований
750 г води, 200 г цукру, 1 ст. л. солі, 60—70 г 9% оцту. Ягоди розкласти по банках, залити гарячим маринадом (без оцту), витримати 15 хвилин. Маринад злити, закип’ятити і додати оцет, кілька штук гвоздик і запашного перцю. Залити кизил і закатати. Отримуємо пряну на смак, хорошу закуску для любителів оливок.
Лікер
Кизиловий домашній лікер має приємний солодко- кислий смак, тягучий і густий за консистенцією. Колір у нього приголомшливий — рубіновий! Ідеально підходить для приготування коктейлів.
мак напою проявляється більше, якщо подати його з листочками м’яти, скибочками лайма, апельсина або лимона, і додати до нього кілька кубиків льоду. У приготуванні дуже простий.
Потрібно: 100 г вишневого листя; 0,5—1,2 л горілки (залежить від того, наскільки міцний хочете отримати напій); 0,4 л води; 700 грамів кизилу; 1,6 кг цукру.
Протріть через друшляк кизил і разом із кісточками покладіть в каструлю. Залийте ягоди водою. Варіть на малому вогні півгодини (під кришкою). Додайте до напою вишневі листки і варіть ще 3—4 хвилини. Процідіть кизиловий напій, додайте цукор і варіть знову (до повного розчинення цукру). Остудіть. Додайте в напій горілку і розлийте по скляних пляшках, закупорте дуже щільно. Зберігається кизиловий лікер краще в прохолодному місці і досить тривалий час (до 3 років).