Микола Мурза — водій 6-ї пожежно-рятувальної частини в місті Звенигородка, Черкаської області. Уже дев’ятий рік він відповідає за оперативне прибуття спецтехніки до місць надзвичайних подій, справність машин та безпеку колег.
Історія Миколи — це приклад, як дитяче захоплення стало справою життя. Автомобілями він почав цікавитися ще з раннього віку. Права отримав у старших класах школи, а потім іноді прогулював уроки, щоб сісти за кермо. Каже, змалку знав, що буде водієм і займатиметься улюбленою справою.
У 2015 році, коли родину Мурз відвідав кум, який служив у ДСНС, Микола дізнався про відкриту вакансію у пожежній частині. На той час уже мав досвід водіння великогабаритних авто, тож служба на пожежній автоцистерні його не лякала. Наступного ж дня він подався на службу й відтоді — частина злагодженого колективу вогнеборців.
Сьогодні Микола керує всією наявною спецтехнікою підрозділу, відповідає за її технічний стан, справність і ремонт. Професія потребує швидкої реакції, чіткого орієнтування на місцевості та глибокого розуміння логістики виїздів.
«Буває так, що коротший шлях не завжди правильний. Іноді я можу проїхати на пару кілометрів більше, а по часу вийде швидше. Важливо знати свій район виїзду та найвигідніші маршрути», — пояснює надзвичайник.
«Особливо складно у сільській місцевості. Було таке, що на місце події доїхали, а назад довелось кілометр їхати заднім ходом».
Один із найскладніших етапів у роботі — пожежі на торфовищах.
«І ліси горіли, і очерет, і торф. Дуже важкі ділянки для проїзду болотними масивами. Техніка застрягала, згорілі дерева падали і створювали перешкоду. А вранці стелився такий непроглядний туман, що попереду машини йшла людина і, як-то кажуть, прокладала шлях», — згадує він.
Микола розповідає й про перші дні повномасштабного вторгнення:
«Я якраз заступив на зміну і був відкомандирований до Уманського району. Там, внаслідок ворожих обстрілів, були побиті фури, які перекрили рух трасою. Ми розтягували їх, щоб звільнити дорогу», — каже рятувальник.
Він зізнається, що було страшно, але тоді допомогла підтримка бойового товариша, який мав досвід участі в АТО.
Микола — не лише професіонал, а й сім’янин. Разом із дружиною Анною виховує трьох дітей. До війни родина полюбляла активний відпочинок на природі з наметами, ночівлею, пішими мандрівками.
«Часто виїжджали на природу з наметами та ночівлею. Але зараз, через постійні загрози з повітря, це хобі довелось відкласти до закінчення війни», — з сумом ділиться чоловік.
Сім’я Миколи мріє знову повернутись до звичних поїздок — зокрема, на улюблене узбережжя Одещини, де вони щоліта проводили відпустку.
За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області