30 листопада відзначила свій день народження видатна українська письменниця Катерина Вакулівна МОТРИЧ — наша землячка, яка народилася в селі Васильків Шполянського району. Її знають як автора унікальних художніх і поетичних творів, які мало кого залишили байдужим, — збірки оповідань «Соняхи» (1977 рік), збірки оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982 рік), «Перед храмом любові і болю» (1989 рік), роману «Досвіток» (1987 рік), «Молитви до мови», «Молитви до убієнних голодом», «Молитви до України» (1991 рік). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей. Непе- ревершеними в українській лі- тературі увійшли її романи «Ніч після сходу сонця», збірка «Чорнобиль: «Звізда Полин», «Вавилонська вежа».
Катерина Вакулівна — людина незвичайна, вона уособлює красу і велич української жінки — доброї, чуйної, творчої, пра- цьовитої, із багатим внутрішнім світом. Художня вартість її творів неоціненна, з кожного рядка з-під її пера промовляє до українського народу сувора дійсність і гірка правда, болісні роздуми сприймаються як присуд за самозречення і відступництво української людини, як нещадний діагноз: ми тяжко хвора нація... Ось слова письменника Юрія Мушкетика про її великий роман «Ніч після сходу сонця»: «То хто ж, врешті, донесе до свідомості грядущих поколінь страшну правду про жахіття більшовицького експерименту над українським етносом як грізне застереження планетарній людності про те, що чекає народ, який дозволить збити себе на солодкострунні ідеологічні манівці?» Таку правду розповіла у своєму видатному за поблематикою, багатоплановістю, за різноманіттям художніх прийомів романі Катерина Мотрич, назвавши цей експеримент «Ніччю після сходу сонця»... Божий дар, присутній в ній, розкриває перед прихильниками її творчості безмежжя шляхів до життєвих істин, всіх цінностей, переданих із тисячолітнього поступу української нації.
— Маргінальність духу породжує вторинність у всіх проявах життя, що ми й спостерігаємо нині, — розмірковує Катерина Вакулівна. — Людина, що випала з культурного простору свого народу, чинить як кочівник. Вона не відчуває в собі минулого і не несе відповідальності за майбутнє. Вона готова винищити на століття те, що створювалося довгі століття попередниками, в ім'я свого короткого туземного існування. Тому у нас масово вирубують могутні парки, ліси, закладають розважальні заклади на цвинтарях, і перетворюють це все на гроші... Бо люди, що випали з культурного простору своєї нації, мислять категоріями натовпу, ординського набігу.
У племені інків є мудрість: «Коли буде занапащено останню річку, зрубане останнє дерево, зловлено останню рибину, тоді людство зрозуміє, що гроші не можна їсти». Нині багато хто розуміє, що з храму культури вже час вигнати торгашів і розбійників. І справжня, вічна культура самозапалиться від вічного вогню, який є частинкою небесного. Бо творчість походить від слова — Творець. А отже — Бог.
У телефонній розмові Катерина Вакулівна надіслала всім шполянам щирі вітання і вдячність за шанування її творчості, побажала всім миру і добра, справжнього просвітлення на Богом даній мальовничій рідній землі!
З роси і води Вам, дорога пані Катерино, нехай Господь посилає Вам довгих щасливих літ життя і творчого натхнення!