Вже третій рік триває повномасштабне вторгнення росії і через це Україна потребує тих, хто захищатиме її від агресії. Якщо раніше чоловіки самі йшли до військкоматів, то зараз багато з них воліють спробувати перечекати війну вдома. Проте мобілізація триває і військовослужбовці ТЦК та СП щодня виходять на вулиці задля мобілізаційної діяльності й наражаючись на стіну непорозуміння та іноді навіть агресії.
Журналісти «Шполяночки» кілька годин побули зі військовослужбовцями Шполянського РТЦК й на власні очі побачили всі нюанси їхньої праці й стали свідками деяких неприємних та дещо комічних ситуацій.
Із трьома військовими зустрічаємося поблизу «АТБ». Всі вони – ветерани, які брали участь у бойових діях, а деякі з них отримали поранення. Підходимо до чоловіка, який сидить за кермом «класики». Водій пояснює, що має бронь, бо працює на критично важливому підприємстві. Перевіривши його документи й попросивши прийти для уточнення інформації, військові прямують далі.
За хвилину на зустріч їм іде двоє чоловіків, один з яких, як виявилося, саме оформлює медичні документи для зняття з обліку. Один із ветеранів перевірив його дані та порадив якнайшвидше дооформити папери.
Ще двох чоловіків зустрічаємо біля «вагончика» з кавою. Кажуть, що в них все добре з документами та демонструють це військовим. Після цього військовослужбовці ТЦК бажають їм гарного дня та продовжують роботу.
В цей час в одному з місцевих телеграм-каналів з’являються «шифри» про адресу мобілізаційних заходів. Військові знають про це та жартують, що такі «антиоповіщення» відбуваються щодня.
Також журналісти стали свідками, як невідома жінка літнього віку в спину ветеранам кілька разів голосно сказала: «Цирк».
Олександр Кіріченко в Шполянському РТЦК служить з жовтня минулого року. До цього воював та отримав контузію.
«Люди по різному реагують: деякі кажуть, мовляв, іди туди знову, чому я не там, - розповідає Олександр. - Пояснюю, що я обмежено придатний після бойових дій. На війну я потрапив з самого початку, служив у 115 бригаді. Після контузії перевели сюди. Шполяни, здебільшого, законослухняні. Трапляється, що починають грубіянити нам, але це рідкість. Пояснюємо, що там же хлопці теж і треба виконувати свій обов’язок. Не може бути, що одні підуть служити, інші – ні».
Його колега Євген Надельнюк на війні втратив слух.
«На початку війни, 25 лютого, мене призвали служити в роту охорони, - згадує чоловік. - Потім відкомандирували у місто Бахмут, де воював у складі 54-ої бригади. Після отримання контузії та втрати слуху, мене вивели на службу у тилових частинах. Хлопців на передовій треба замінити, а немає на кого. Люди вважають, що відсидяться вдома, але так не буває. Потрібно, аби люди згуртувалися і зробили правильний вибір, адже ніхто не захистить, крім нас самих».
Євген визнає, що іноді військовослужбовців ТЦК навіть проклинають. Зазвичай це ті, хто ностальгує за радянським союзом та вважає, що росіяни повернуть його, якщо захоплять Україну.
«Люди «старої закалки» були виховані в дусі радянського союзу, коли хлібина коштувала 12-16 копійок і вони досі це пам’ятають, - продовжує Євген. - Думають, що якщо нас захоплять, то повернеться те, що вони колись мали. Тому намагаємося пояснити таким людям, що вони помиляються».
Олексій Майстренко воював у Донецькій області в 42-ому стрілецькому батальйоні: був у Водяному, Первомайському, Авдіївці. Чоловік каже, що патріотизму в деяких людей нині залишилося небагато.
«Раніше патріотизму в людей було більше, а зараз – менше, - говорить Олексій. - Тому маємо людям пояснювати, що це наша країна і її необхідно захищати. Інакше бути не може. Проте деякі люди наполягають на своєму, вважаючи, що їм війна не потрібна. Буває, що чоловіки кажуть, аби ми йшли самі воювати. Та ми пояснюємо, що вже були там, отримали поранення. Навіть іноді документи показуємо, що справді були в зоні бойових дій. Після цього людина задумується і замовкає. А буває, після цього нам кажуть: «Я тебе туди не посилав». Та ми тримаємо емоції при собі, бо розуміємо, що цю роботу хтось має виконувати».
За годину роботи не трапилося жодного непорозуміння з тими, в кого перевіряли документи. Кільком військовозобов’язаним виписали повістки на уточнення даних, частина з них мали право на відстрочку та надали документи про це.
Далі журналісти відправилися на один із мобільних блокпостів на виїзді з міста. Там військові працювали разом із поліцейським. Правоохоронець зупиняв лише тих водіїв, які порушували правила дорожнього руху. Наприклад, дехто забував увімкнути денні ходові вогні або ближнє світло, а дехто не знав, що необхідно обов’язково зупинятися на знак «Контроль».
Один із таких, після перевірки документів поліцейським, намагався сперечатися з військовослужбовцем ТЦК. Втім за кілька хвилин він все ж надав папери, згідно з якими мав право на відстрочку.
Ще один порушник, отримавши повістку, з посмішкою заявив, що вона є недійсною, бо заповнена чорнилами чорного кольору. На його думку, лише синій колір є законним.
Кілька водіїв, побачивши здалеку блокпост, розверталися і шукали інших в’їздів до Шполи.
Як і в попередньому випадку, всі військовослужбовці ТЦК мають бойовий досвід. Один із них - Олександр Чалий. На війну пішов добровільно ще 24 лютого. Воював у «гарячих точках».
«Побував і на Бахмутському напрямку, в Іванграді, Опитному. Були втрати, нас відвели, - згадує чоловік. - Згодом перевели працювати до ТЦК. Дивує те, що багато людей вважають, ніби ніхто з нас не воював і увесь час тільки в ТЦК служимо. Насправді ж всі, хто тут задіяний, брали участь у бойових діях: хтось ще в АТО, а хтось в теперішній війні".
Олександр пояснює, що вдається знаходити розуміння навіть тоді, коли військовозобов’язаний намагається почати конфлікт. Водночас жодного разу сили до таких не застосовували та не примушували ні до чого.
Змініть Відношення до наших Військових 🙏