Ще з давніх-давен наші пращури жили в повній гармонії з природою, тим самим не порушуючи балансу в екосистемі. Вони раділи від блискучої ранкової роси, дякували Всевишньому за родючу землю, просторі лани і поля, за криштально-чисту водицю і теплі обійми сонячного проміння. А для того, щоб зберегти це багатство, люди жили за законами честі і совісті. Їх серця були наповнені любов’ю, адже, зрозумівши всю цінність цього скарбу, уміли дарувати і величати, несли у світ добро.
Але чому ж світ став таким жорстоким у ставленні до природи? Мабуть, це є одвічним питанням, яке хвилює все менше людей. Напевно, пояснення цьому дійсно просте, адже люди стомились чекати дарів від природи, вони почали створювати свій маленький світ у глобальному Всесвіті, в якому поступово отримували владу. Людство відмовилось від своєї подоби, а навпаки намагалось стати «богами» і змусити світ боятися, не замислюючись над наслідками.
Звичайно, все проходить та не все забувається. Чорні стрічки, червоні плями на обпаленій землі, все більше безглуздих втручань в закони природи і, як наслідок, — незрозумілі втрати, які звужують коло гармонії навколо нас, безжально руйнуючи минуле й майбутнє.
Сучасний світ повен бруду і сміття. Навіть наші славнозвісні ріки, ліси та чорноземи втрачають свою силу, або ж стають причиною війни. Ми знаємо, що ніде в світі не існує такого скарбу, як в Україні, а тому ведеться всесвітня гонитва лише для того, щоб «висмоктати» всі ресурси. Гроші, гроші, гроші, а все інше — дурниці. Така вже сучасна філософія міцно засіла в наш мозок. Люди витрачають величезні суми на дослідження космосу в той час, коли безліч осіб в нашій країні страждають від хвороб. Ми даремно витрачаємо воду, забруднюємо її сміттям і відходами, а результат виявляється в тому, що дітям вже не рекомендовано пити з криниць і навіть плавати влітку у річці. Невідомо з якою метою науковці винайшли атомну і ядерну бомбу, але всі ми знаємо чому — для того, щоб злякати суперника у війні, задля досягнення поставленої мети. Існує так багато проблем, які створені лише нами. Ми очорнюємо самі себе, у виправдання щоразу повторюючи: «Не ми такі, життя таке!» А хто ж винен в цьому, хіба ж не ми самі? Суспільство вимагає, але нічого не дає взамін, ніби тільки нам всі зобов’язані…
Ми забули, що добро повертається лише добром. А мистецтво бути щасливим полягає в здатності знаходити щастя в простих речах. Чому ми закриваємо очі, коли ми плачемо? Коли молимось? Або коли цілуємося чи мріємо? А тому що знаємо, що найпрекрасніші речі не бачимо, а відчуваєм всім серцем. Варто заплющити очі на це модернізоване огидне видовище і уявити світ без хімічних промислових підприємств, війн за ресурси та територію, знищені ліси і нарешті зрозуміти, що тільки ми є творцями нашої долі.
Не варто лізти через щілини забороненого, порушуючи таємничість і недоступність нашої природи. Люди, схаменіться! Ця земля, дарована Богом, — наше життя. Тож не віддайте її на поталу, не зганьбіть, а залиште таку ж прекрасну для наступних поколінь. Повірте у власні сили і тоді зміниться історія. Створимо разом щасливе майбутнє нашої країни і захистимо її від лиха!
Каріна АВЕР’ЯНОВА, учениця 11 класу Сигнаївського НВК.