ЗАХИСНИКАМ ЗАСЯЄ ПЕРЕМОГА
Чи зможемо простити гадів,
Хто поливає землю нашу з «Градів»,
Щедро сіє руїну, смерть, каліцтво,
Безбожність, вдівство і каліцтво?
Хто відбирає наші сподівання
На мирні сни, на працю і навчання.
Це нелюди, і покидьки, й паскуди.
Від кари Божої ім не сховатися нікуди.
Не камінь мочать материнські сльози.
Повірте, це не мої погрози.
Справедлива буде їм розплата —
«Кіборгів» вогонь спопелить ката!
З любов’ю до землі і вірою у Бога —
Захисникам засяє Перемога!
Лілія ФАРТУШНА. м. Шпола.
ПОСВЯТА ГРИГОРІЮ СКОВОРОДІ
Філософ Григорій пожитків не мав,
Він Істину Всесвіту в торбу ховав.
Не гетьман, не цар він, і не падишах,
Та образ його — на найвищих грошах.
Просили служити вельможним панам,
А він слухав серце — молився Богам.
Він небо високе собі прихилив,
Ловили його, та ніхто не вловив.
Не нам у гектарах належить земля,
Землі ми належим, як чорна рілля.
Ця участь тілесності нас не мине...
Зариють у землю тебе і мене...
Той дух, що від Бога, у кожного є,
Він в нас не вмирає, в землі не гниє!
І як цей «двоногий», чи праведно жив?
Летить у ту сферу, яку заслужив!
«Всякому городу нрав і права»,
Виділять кожному метр на два.
Мало землі? Та черга стоїть,
Дорого коштує цей «перехід»...
Для нас цей філософ ніколи не вмре,
Нехай його Мудрість в нас вічно живе!
Скарбниця його для нас — над усе
У Мудрості чистій, яку він несе.
Філософ Григорій пожитків не мав,
Він сам собі яму під дубом копав...
Тепер його образ у Вищих світах,
Набатно указує Істинний шлях!
Ілля КОЛИВАЙ. с. Лебедин.
Я ЗАБУТОЮ ПТАШКОЮ В НЕБО ЛЕЧУ
Серед білого снігу кружало весни
Зеленіє навколо живою травою.
Як косою зжинає мережива сни
Сонця промінь, що звис над водою.
Вже у повені світ небом синім заграв,
Та відчула земля його ласку.
Він зненацька мене аж до серця дістав,
Я повірила в диво і казку.
Я у вальсі кружляю і світом кручу,
Дістаю аж до сонця рукою своєю.
І забутою пташкою в небо лечу,
Щоб хоч раз покружлять над землею.
Алла ГОРБАЧОВА. м. Шпола.
ПАЛАЄ, БОРЕТЬСЯ ВКРАЇНА
Немов обценьками тривога
Хапає душу і гризе.
«Гуманітарна» допомога?
Сам Сатана її везе.
З дітьми колону обстріляли,
На землю виточили кров.
Бандити, варвари, вандали,
Російські найманці... Стрєлков.
Із темряви спливає піна,
Аж серце стислося й болить.
Палає, бореться Вкраїна
І вірить в те, що буде жить.
Стає державою поволі,
Себе в ярмо не віддає.
То ж миру їй, і щастя, й долі,
І віри в те, що доля є!
Олександр ДІХТЯРЕНКО. с. Васильків.
ВОВКИ В ОВЕЧІЙ ШКУРІ
Здавна я чула ці гіркі слова,
Та навіть не могло мені й приснитись,
Що в рідний край прийдуть такі дива,
Що волі нашій не дано й родитись.
Народ обрав свободу й незалежність
І навіть тоді гадки не було,
Що ці «вовки» брехливі й ненажерливі
Усе зметуть: і місто, і село.
Бо апетитити в них нелюдські зовсім
І з совістю не дружать ні на мить.
Злі «вовчаки» і вчинки ваші вовчі,
Чому ж вам людське горе не болить?
Чом вирішили, що природа ваша?
Що вам належать ріки і моря?
Вугілля, нафта, газ, все — повна чаша,
А бідним людям горе і гризня.
До виборів ви, прямо, як ягнята:
Святі, правдиві, обіцянки — мед.
Народ готовийь вірить вам, прощати,
Щоб ви державу вивели вперед.
Щоб не уміли тільки позичати,
В борги загонити збіднілий наш народ,
А крадене навчились повертати,
О Господи, та де ж цей патріот?
Чом не родився в нас ще такий лідер,
Ні президент, ані прем’єр-міністр,
Щоб зрозумів людські бажання й біди,
Щоб дав життю новий, правдивий зміст.
Коли ж прийде, нарешті, він в державу?
Змете «крутих», поверне все в казну.
Тільки тоді ми заживем на славу,
Зміцнієм і розтопчем цю війну.
Людмила ЧОРНА. Шпола—Одеса.
Вербна неділя
Як зустрічали ми його,
На шлях до ніг стелили квіти.
Кричали — Цар! Осанна в вишніх!
Верби тримали кожен віти.
Ісус Христос, Господь людей,
Жив не в палаці, а у хаті.
Щоб бути ближче до своїх дітей,
Він їхав верхи на осляті.
І мертвих міг Він воскрешать:
«По вірі вашій хай дається».
Та вчив Він нас любить, прощать,
За ворогів своїх молиться.
Сьогодні ми Його возносим,
Бо Він цілитель, він Месія,
А завтра — хулимо й поносим,
За те, що втратили надію.
На його плечі ми звалили:
Наші гріхи — то хрест дубовий.
На голову йому наділи
Не німб з троянд — вінець терновий.
Зустріли діти, як Царя народу,
Як сина Божого народ на хрест віддав.
А Ти моливсь: за людство, за свободу,
Царство Небесного всім дарував.
Прости нас, Господи, прости.
За те, що Сина розіп’яли:
Спочатку Богом величали,
А потім, як Ягня віддали...
Цей гріх довіку нам нести.
Сергій МОШЕНСЬКИЙ. с. Ротмистрівка.
МОЄ СЕЛО, ЧЕРКАЩИНО МОЯ
Моя маленька батьківщина,
Моє село, Черкащино моя!
Для мене ти, як матінка єдина,
Твоє блакитне небо, й золоті поля.
Де тихий Тясмин і дніпровські кручі,
Холодний яр, козацький Чигирин,
Софіївського парку солов’ї співучі,
Батьківська хата і Мотронин монастир.
Тут народилися герої Батьківщини:
Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко,
Тодось Осьмачка й Симоненко —
Сини і дочки неньки України.
Трипільці, арії, русини —
Ми хлібороби й трударі.
Черкащина є центр України,
Духовна і культурна житниця Землі.
Народе мій, моя родино!
Любов і шану я несу тобі.
Черкащино — перлина України!
В моєму серці будеш ти завжди.
Сергій МОШЕНСЬКИЙ. с. Ротмистрівка.